Чорна рада (збірник)

 – Нехай я буду шмат грязi, а не лицар, коли я думав, що е на свiтi таке диво!

– Еге, е сало, та не для кота! – озветься другий через дорогу.

– Чом же не для кота? Хочеш, зараз поцiлую!

– А як поцiлують коло стовпа киями?

– Що менi киi! Та нехай мене хоч зараз рознесуть на шаблях!

Леся боялась, щоб справдi вiн не напавсь на неi; аж тут на дорозi байрак. Запорожцi так i кинулись туди, як тii демони.

– Василю! – каже тодi Череваниха. – Куди отее ми заiхали? Що отее з нами буде?

– Не бiйся, панi, – каже, всмiхнувшись, Василь Невольник.

 – Добрi молодцi тiлько жартують. Вони зроду дiвчат не займають.

А Череванисi щось дуже сумно. Звелiла iхати швидше, щоб наздогнати своiх. Як ось запорожцi знов по боках дороги. Жупани позабризкували в грязь у байрацi, да iм про те байдуже.

– Гей, брате Богдане Чорногоре! – гукне знову старший. – Знаеш, що я тобi скажу?

– І вже!.. Путнього не скажеш, прилипнувши до баби.

– Отже почуеш од мене таке, що аж оближешся!

– Ого!

– І не ого! Ось слухай.

Хоч Сiч нам i мати, а Великий Луг батько, та для такоi дiвчини можна покинути i батька, й матiр.

– Чи вже б то?

– А то що хiба?

– Куди ж тодi?

– Овва!

Тут запорожцi знов iзчезли, як мара. Мати й дочка думали, що в iх i справдi щось недобре на думцi; а Василь Невольник похитав головою да й каже:

– Що за любий народ оцi братчики! Ох, був i я колись таким вигадчиком, поки лiта не приборкали та проклята неволя не примучила! Гасав i я, як божевiльний, по степах за кабардою;[75 - Кабарда – iсторична область на Пiвнiчному Кавказi.

] вигадував i я усякi вигадки; знали й мене у городах i на степах, знали мене шинкарi й музики, знали пани й мужики, знало лицарство й хлiбороби!

– Ще я не таке скажу тобi! – гукнув, як iз бочки, запорожець.

– Було б з тебе й сього, – одвiтовав другий, – якби почув батько Пугач: од бив би вiн у тебе хутко до баб охоту!

– Нi, таки справдi, Богдане. Який враг шутковатиме, як увiп'ються чорнi брови, наче п'явки, у душу? Хоч так, хоч сяк, а дiвчина буде моя! Чи знаеш що?

– А що?

– Подивитися б, що там у вас за гори!

– Отакоi!

– Такоi, брате! Нехай не дурно запрошував ти мене до своiх воювати турка.

Коли хоч, ухопимо дiвойку, тай гайда в Чорну Гору!..[76 - Чорна Гора – Чорногорiя, краiна на заходi Ватiканського пiвострова]

– І ти оце по правдi говориш?

– Так по правдi, як я Кирило Тур, а ти Богдан Чорногор. З такою дiвкою за сiдлом помчався б я хоч i к чорту в зуби, не то до чорногорцiв.