Чорна рада (збірник)

1670) – переяславський полковник, з 1663 р. гетьман Правобережноi Украiни. Орiентувався на союз з Рiччю Посполитою.] то вiн аж за голову вхопився. Чи молиться, чи Божу службу служить, – одно в його на думцi: що ось погибне Украiна од сього недруга отчизного i похлiбцi лядського. Було, чи вийде серед церкви з наукою, то все одно мирянам править: «Блюдiтеся, да не порабощеннi будете; стережiтеся, щоб не дано вас iзнов ляхам на поталу!»

Як же вмер паволоцький полковник, що пiсля Шрама уряд держав, да зiйшлась рада, щоб нового полковника вибрати, вiн вийшов серед ради у поповськiй рясi да й каже:

– Дiти моi! Наступае страшна година: перехрестить, мабуть, нас Господь iзнов огнем да мечем.

Треба нам тепер такого полковника, щоб знав, де вовк, а де лисиця. Послужив я православному християнству з батьком Хмельницьким, послужу вам, дiтки, ще й тепер, коли буде на те ваша воля.

Як почула ж се рада, то так i загула од радостi. Зараз окрили Шрама шапками, вiйськовими корогвами, дали йому до рук полковницькi клейноди,[23 - Полковницькi клейноди – ознаки полковницькоi влади: булава, пiрнач тощо.

] вдарили з гармат, да й став панотець Шрам полковником.

Тетеря аж здригнувся, як почув про таке диво. Що б то робити? Да нiчого не змiг, бо так велось у ту старосвiтщину, що рада була старша од гетьмана. Мусив Тетеря прислати Шрамовi унiверсал[24 - Унiверсал – розпорядчий акт адмiнiстративно-полiтичного характеру польських королiв та украiнських гетьманiв.] на полковництво. Обидва ж вони полiтикуються, подарунками обсилаються, а нишком один на одного чигають.

Отже думав Шрам, думав, як би Вкраiну на добру дорогу вивести; далi, надумавшись, пустив таку поголоску, що нездужае, нездужае полковник; передав осауловi Гулаку[25 - Іван Гулак був генеральним осавулом, а не осавулом, пiзнiше, у 1669–1675 роках.] свiй рейментарський пiрнач,[26 - Рейментарський пiрнач – полковницька булава, яка мала зверху, замiсть кулi, металевi пластинки, що розмiщувались навколо стержня (палицi).

] а сам виiхав нiби кудись далеко на хутiр для спокою, да ото й махнув iз сином з Паволочi. Куди ж вiн махнув i що в його було на думцi, незабаром того довiдаемось.

II

Скоро ввiйшов ото Шрам у пасiку, iще не помоливсь i святому Зосимовi, що стоiть по пасiках, як слухае – у Череваня щось iграе.

– Е, да се в вас i бандура!

– І бандура, – каже Василь Невольник, – та ще чия бандура!

– Так се в вас Божий Чоловiк? – спитав тодi Шрам.