Володимир Івасюк

«Нам особливо подобався район унiверситету, де гарнi будинки, дерева й дiвчата, що видзвонюють смiхом, надаючи вузьким, але чистим вулицям романтичноi святковостi, – читаемо в повiстi М. Івасюка «Монолог перед обличчям сина». – Зливаючись з юрмою молодi, ведемо свою розмову. Найбiльше нас цiкавить лiтература i музика. Це – улюбленi теми Володi, вони хвилюють його своiми найрiзноманiтнiшими аспектами i проблемами, викликають подеколи глибокi i болiснi роздуми. У такi хвилини в нього виникала потреба бути вiдвертим i щирим зi мною.

Вiн добре знае, що я його завжди правильно зрозумiю».

1966-й – рiк переiзду в Чернiвцi, був для Володимира дуже складним. Через iсторiю з пам’ятником вождю в Кiцманi його в перший же день навчання виключають з медичного iнституту. Всi думки зосередженi навколо того, що сталося. Неприемно, принизливо… І тут Володимировi всмiхнулася доля: комсомольський лiдер мiста Аркадiй Казiмiрський бере над ним своерiдне шефство (досить модне в тi часи!) i допомагае знайти роботу.

Мiж iншим, це було не так просто, адже Володимир неповнолiтнiй, не мае жодноi спецiальностi, а надворi вересень, всi навчальнi заклади, навiть профтехучилища, завершили прийом.

Отже, його направляють на завод «Легмаш», щоб вiн учився на… слюсаря. Навiть звичайнiй людинi важко довго перебувати в заводському примiщеннi, особливо в ковальському цеху. А тут – музикант, скрипаль… За пiвтора мiсяця Володимир вiдчув, що може постраждати слух.

Але й на «Легмашi» були люди, якi любили музику. Зокрема, Леонiд Степанович Мельник, тодiшнiй комсомольський заводський лiдер. Дiзнавшись, що Івасюк – музикант, вiн переконуе керiвництво доручити юнаковi диригувати заводським хором.

Незважаючи на юний вiк свого диригента, ще молодший вiк концертмейстера (цю роботу на громадських засадах виконувала молодша сестра Володимира Галина), ковалi, токарi, слюсарi, фрезерувальники, всi учасники хору, бiльшiсть iз яких були набагато старшi за Володимира, беззаперечно слухалися свого керiвника, довiряли йому.

Вони ставилися до юнака з великою повагою, особливо коли дiзналися, що iх диригент сам пише пiснi, кiлька з яких i вони спiвають.

Вочевидь, це були талановитi люди, бо вже через пiвроку на обласному конкурсi хор заводу «Легмаш», керований Володимиром Івасюком, став лауреатом. А невдовзi заводчани написали Володi чудову характеристику для вступу в медичний iнститут.