Володимир Івасюк

І нинi на вулицi Богомольця на одному з корпусiв Буковинськоi медичноi академii в Чернiвцях е вивiска народного самодiяльного ансамблю пiснi й танцю «Трембiта». Його учасником став Володимир Івасюк, тiльки-но переступив порiг медичного iнституту. Вiн грав у ансамблi на скрипцi, а водночас працював над створенням камерного оркестру iнституту. І камерний таки створили! Часто репетицii проводилися вдома в Івасюкiв, на вулицi Богдана Хмельницького, 58. В тi далекi вже часи серед медикiв, зокрема, хiрургiв, було чимало людей, що вважали обов’язковим володiти грою на тому чи iншому iнструментi[2 - Трагедiю виключення, так само несправедливу, Івасюковi доведеться пережити ще раз, уже у Львовi.

Музиканти й спортсмени мали деякi преференцii пiд час вступу до медичного iнституту, що, на жаль, не торкнулося Івасюка в 1966 роцi.]. Тож створити камерний оркестр було не так складно. І в складi ансамблю «Трембiта», i в камерному грала на скрипцi симпатична бiлявка Марiйка Соколовська – це iй першiй Володимир показав ще в груднi 1968 року вiрш, який згодом став пiснею «Червона рута», а потiм подарував автограф з пiдписом «Мусi вiд Володi». Вона була його ангелом-хоронителем[3 - Пiсля трiумфу «Червоноi рути» й «Водограю», коли слава про Чернiвецький медичний iнститут сягнула Москви, Соколовська на практичних заняттях у деяких викладачiв, давала йому своi конспекти, щоб вiн мiг гiдно виглядати перед тими, хто зверхньо вимагав вiд нього: «Івасюк, ви маете визначитися, чи ви будете лiкарем, чи композитором!». ].

У груднi того ж 1967 сталася ще одна подiя, яка вплинула на все подальше життя Івасюка.

З жовтня 1961року в Чернiвцях почала працювати обласна телестудiя. Спочатку вона знаходилась на Цецинськiй горi, а згодом отримала нове примiщення на вулицi Комунарiв, 3 (тепер Братiв Руснакiв). У 1966-му на студiю прийшов працювати звукорежисером Василь Стрiхович. Вiн переiхав зi Львова, де також працював на телебаченнi. Невдовзi Стрiхович став постановником найбiльш цiкавих музичних телепрограм.

От що вiн згадуе.

«Ми на студii готували новорiчну програму i записали ансамбль “Смерiчка” з пiснею Л. Дутковського “Снiжинки падають”. Спiвав тодi В. Зiнкевич. Писали ми дублiв з десять. Коли потiм прослухали записане, вiдчули: Зiнкевич не зовсiм справляв враження того виконання, яке хотiлося чути в цiй пiснi. Левко каже: “Давай попросимо Івасюка Володю”. Я тодi вже знав про нього. Левко вiддав йому ноти.