До побачення там, нагорі

Треба вдихнути глибше, щоб перестати тремтiти…

Вiн написав «Едуард Перiкур» (перевiрив дату народження, дописав ii, а також поставив вiдповiдний реестрацiйний номер) i далi дописав: «Убитий 2 листопада 1918 року». Потiм поклав вiйськове посвiдчення Едуарда в коробку загиблих. (Згори, разом з половинкою його нагрудного знака, де вказано його данi та реестрацiйний номер.) Через тиждень-другий його родинi повiдомлять, що син (брат) помер смертю героя. Формуляри – не проблема. Залишаеться лише додати прiзвище мертвого – просто i зручно.

Навiть при погано органiзованих вiйськових дiях адмiнiстрацiя рано чи пiзно налагоджуе свою роботу.

Чверть на другу.

Тепер – все пiде швидше. Вiн уже бачив, як працюе Гросжан, i знав, де знаходяться основнi реестри. Переконався, що в зошитi iз поточними записами про виписку дублiката на трансфер Едуарда вiн зареестрований останнiм. Альберт бере з самого низу стосу чистий зошит. Нiхто ж не перевiрятиме нумерацiю. Поки помiтять, що бракуе одного направлення в зошитi, вiйна вже закiнчиться (i навiть буде час розпочати наступну).

Зараз вiн швиденько оформить дублiкат направлення на трансфер Ежена Лярiв’ера. Вже ставлячи печатку, вiн вiдчув, що його заливае потом.

Вiн швиденько повернув усе на своi мiсця, кинув останнiй погляд на кiмнату, чи нiчого пiдозрiлого по собi не залишив, i прилип вухом до дверей. Жодного звуку, хiба що здалека. Вiн вийшов, замкнув дверi, сховав у одвiрку ключ i, торкаючись стiни, хутко пiшов геть.

Щойно в iм’я Францii помер Едуард Перiкур.

А воскреслий iз мертвих Ежен Лярiв’ер тепер довго житиме, щоб про це пам’ятати.

Едуард важко дихав, крутився на всi боки, i якби не був прив’язаний по руках i ногах, то перевертався би з одного краю лiжка на iнший. Альберт тримав його за плечi, за руки i в деталях усе розказав йому. «Тепер тебе звати Ежен – сподiваюсь, тобi сподобаеться, бо нiчого iншого в продажу не було». Але це вже його проблеми. Альберт все ще думав, як же хлопець зможе смiятися, коли йому захочеться…

Ну, нарештi, за ним приiхали.

Альберт зразу зрозумiв, що чорний задимлений фургон, що припаркувався в дворi, – це те, чого вiн чекав. Навiть не прив’язавши Едуарда, вiн кинувся до дверей. Бiг коридором, перестрибував через сходинки, щоб гукнути медбрата, який з документом у руцi вже шукав, до кого би звернутися.

– Це щодо трансферу? – спитав Альберт.

Хлопець кивнув, Альберт зiтхнув з полегшенням. До них приеднався i водiй.