До побачення там, нагорі

– А…

Це нi про що не говорило, але звучало гарно.

На сьогоднi, мабуть, досить. Думаю про тебе повсякчас, любий друже, i дуже хочу тебе побачити. Це перше, що я зроблю, коли повернуся до Парижа. Але пiсля того, як побачуся з Сесiль (зрозумiй мене правильно). Одужуй, пиши менi хоч трохи, якщо можеш, або присилай малюнки – це також добре (я iх усi бережу). Адже хто знае, коли ти станеш вiдомим художником, я буду казати: це мiй друг (може, на цьому розбагатiю?).

Мiцно тисну твою руку.

Твiй Альберт.

Провiвши довгу нiч в очiкуваннi, зранку всi потягувалися. Помiчники офiцерiв розвiшували оголошення, гупаючи молотками по стiнах. Всi поспiшали. Поiзди мали прибути у п’ятницю, тобто через два днi. Поiзди на Париж! Кожен шукав свое iм’я та знайомi iмена. Альберт застряг у натовпi, йому товкли ребра, наступали на ноги. Нарештi йому вдалося розчистити собi прохiд. Вiн провiв пальцем по одному, по другому списку, перейшов до наступного, як той краб. Ну от, нарештi, i Альберт Майяр – на нiчний потяг у п’ятницю, о 22-й годинi…

Щоб проштампувати свiй проiзний квиток, дiйти до вокзалу разом з усiма, треба вийти десь за годину.

Хотiв було написати Сесiль, але швидко вiдмовився вiд цiеi думки – нi до чого. Досить уже поганих новин.

Як i решта iнших солдат, вiн вiдчував полегшення (навiть якщо хтось i прибрехав чи взагалi подавав неперевiрену iнформацiю, вiд неi однаково ставало легше).

Альбертовi захотiлося скористатися перервою, i вiн попросив якогось хлопця, що писав листа, наглянути за речами.

Вночi дощило, а може, погода ще й налагодиться. Кожен робив свiй прогноз, дивлячись на хмари.

А зранку, навiть якщо було багато причин для занепокоення, кожен вiдчував, як усе-таки добре лишитися живим… Уздовж перегородок, якi встановили, щоб окреслити межi табору, як i в попереднi днi, вже рядами стояли солдати i перемовлялися про те, про се з мiсцевими селянами, якi прийшли подивитися, як усе вiдбуваеться. Дiтлахи намагалися торкнутися зброi.

Отi вiдвiдувачi – невiдомо, як i коли приiхали, але люди е люди. Дивно було говорити з мирними жителями отак от, через перегородку. В Альберта ще залишався тютюн – едине, з чим вiн не розлучався. Добре, що багато потомлених солдатiв все ще лежали на своiх плащах, не наважуючись встати. Тому отримати кухоль кави було легше, нiж удень. Пiдiйшовши до перегородок, вiн довго стояв i курив, присьорбуючи каву. А над головою швидко пролiтали бiлi хмари.