До побачення там, нагорі

Вiн попрямував до виходу, мимохiдь перемовляючись з iншими солдатами. Вiн уникав якихось розпитувань, хотiв спокiйно дочекатися, коли його покличуть. Уже не було бажання кудись бiгти, все одно – рано чи пiзно – його вiдправлять додому. Сесiль у своему останньому листi дала йому номер телефону, щоб вiн мiг залишити повiдомлення про день свого повернення. Вiдтодi цей номер обпiкав йому пальцi. Вiн хотiв тут же набрати його, поговорити з Сесiль, розказати iй, як вiн мрiяв повернутися, щоб бути нарештi разом (i ще про багато iнших речей).

Але це був просто номер, де можна було залишити повiдомлення (у пана Молеона, який тримав господарський магазин на розi вулицi Амандье). Окрiм того, ще треба було знайти якийсь телефон, щоб додзвонитися. Швидше вже додому повернешся…

Бiля огорожi зiбралася юрба людей. Альберт затягувався черговою сигаретою. Сюди приходили мiсцевi, щоб поговорити з солдатами. Сумовитi жiнки шукали свого сина чи чоловiка, тримаючи фото у витягнутiй руцi (подумати тiльки – це як шукати голку в копицi сiна).

Батьки, якщо такi були, трималися позаду. Жiнки жадiбно випитували, продовжуючи своi зусилля, бо прокидалися кожного ранку з останньою крихтою надii. Чоловiки ж давно зневiрилися. Солдати вiдповiдали непевно, хитали головами, бо всi фото були схожими.

Чиясь рука опустилася на його плече. Альберт обернувся i вiдразу вiдчув, як до горла пiдбираеться нудота, а серце починае вискакувати з грудей.

– О, рядовий Майяр! Я вас шукав.

Прадель узяв його пiд руку i потягнув кудись.

– За мною!

Альберт бiльше не був у його пiдпорядкуваннi, але, як заведений, пiшов за ним, притискаючи торбу до себе.

Вони йшли вздовж огорожi.

Дiвчина була середнього зросту. Рокiв десь двадцять сiм чи двадцять вiсiм, не красуня, подумав Альберт, але приемна. Шубка у неi, мабуть, з горностая (але Альберт не був упевнений). Якось Сесiль показувала йому такi шуби у вiтринах розкiшних магазинiв, i йому було дуже прикро, що вiн не мiг дозволити собi ходити по крамницях, щоб купити iй таку.

Молода жiнка тримала муфту, на нiй був модний капелюшок. Видно було, що в неi е можливiсть виглядати просто i водночас елегантно. Вiдкрите обличчя, великi темнi очi, у кутиках – пучки дрiбненьких зморшок. Темнi вii та маленький ротик. Не надто гарна, але вiдчувалось – добре доглянута. Окрiм того, видно було, що жiнка з характером.

Вона була схвильована. Тримаючи в руках, обтягнутих рукавичками, аркуш паперу, вона розгорнула i простягнула Альберту.