Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Їi залишки вiдступили до кордону. І тепер, схоже, нiмцi кинули своi сили проти Ренненкампфа на пiвнiчному сходi. З’еднання Лiттауера разом з пiхотною дивiзiею якимось чином повиннi будуть блокувати нiмецький прорив [22 - Дивiзiя Лiттауера мала приеднатися до новоi 10-i армii, яка прикривала лiвий фланг армii Ренненкампфа, пiсля того як 2-га армiя Самсонова припинила iснування; однак нiмцi виявилися спритнiшими. Вони вже прямували до горезвiсного лiвого флангу, через важкопрохiднi мiсця навколо Мазурських озер, через перешийок близ Вiдмiннена.

У самому кiнцi цього лiвого флангу стоiть ескадрон Лiттауера, тому можна сказати, що вiн займае лiвий фланг лiвого флангу Ренненкампфа.].

Артилерiйська дуель усе тривае. Осiнне повiтря сповнене гуркотом гармат. Нiмецький вогонь чомусь зосереджений на маленькiй, порослiй чагарником висотi. Ось ii вже вкривають дим i хмари вiд вибухiв. Ворожа артилерiя лупцюе та лупцюе по нiй, i вкрита зеленню земля не чорнiе вiд воронок снарядiв.

Раптом Лiттауер помiчае вдалинi якийсь рух.

Це два нiмецьких кавалерiйських ескадрони мчать уперед розiмкненим строем. Вони не бачать пiших гусарiв. Лiттауер та його товаришi вичiкують до останнього.

А потiм стрiляють. Вiдстань мiж ними настiльки мiзерна, що важко схибити. Лiттауер дивиться, як падають вершники i конi. Тi, хто вцiлiли, мчать назад що е сил.

Незабаром Лiттауер бачить довгi ланцюжки нiмецькоi пiхоти, яка крокуе просто на них. Росiйська артилерiя мовчить вичiкуючи, потiм вiдкривае прицiльний вогонь.

Снаряди рвуться ззаду, попереду, просто посеред лав одягнених у сiре солдатiв у загострених касках. Ланцюжки захиталися в диму, зупинилися i… повернули назад.

Шум бою затих.

Просто перед ними лежать убитi та пораненi нiмцi-кавалеристи, убитi та пораненi конi. Мабуть, у ньому самому заговорив коняр, бо споглядання страждань тварин особливо вразило його: «Муки невинних тварин, утягнутих у людськi конфлiкти, е жахливим видовищем».

Наступу бiльше не передбачалося.

Уночi ескадрон Лiттауера отримав наказ про вiдступ.

11

Вересень 1914 року

Флоренс Фармборо вперше бачить у Москвi мерця

«Я хотiла його побачити. Я хотiла побачити Смерть». – Так пише вона сама. Нiколи ранiше вона не схилялася над мерцем, а донедавна навiть не стикалася з лежачими хворими, що, напевно, нетипово, – адже iй виповнилося 27 рокiв; але пояснюеться це тим, що до серпня 1914 року вона жила в комфортних умовах.