Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Росiйська армiя вiдступае. Що робити? Тiкати з Сувалок чи залишатися?

Одинадцята година дня. Лаура розгублена i збентежена. Вона почуваеться кинутою i самотньою. Чоловiк Станiслав перебувае зараз у Варшавi, у справах служби. Вона звертаеться за порадою до рiзних високопоставлених чинiв. Намагаеться телеграфувати, але лiнiя не працюе. Нарештi вона наважуеться: увечерi потрiбно залишити мiсто.

Час обiдати. Вона сiдае за стiл разом з дiтьми.

Який чарiвний вигляд: вишукана обстановка старовинноi кiмнати, великi вiкна, м’якi тони килимiв, стiл, сервiрований срiблом i склом.

Потiм усе вiдбуваеться дуже швидко. Спершу чутно пострiли, дуже гучнi, просто оглушливi. Потiм лунае гуркiт артилерiйських випалiв. За мить лунае дзвiн столового фарфору. Челядь, готуючись розливати суп, з переляку впускае пiднос, i супова миска розбиваеться. На мить усi застигають. Потiм дiвчинка починае плакати.

Настае хаос. Лаура тiльки встигае вiддавати накази. За чверть години вони мають залишити будинок. Гувернантка пораеться бiля дiтей.

Сама Лаура упаковуе цiннi речi: золотi монети, паперовi банкноти в рублях, скриньку з коштовностями. Гуркiт битви наростае. Усi метушаться по дому, щось рвуть, зривають, кричать. Лаура раптом помiчае, що сама бiгае з шовковими панчохами в руцi, розмахуючи ними, немов прапором.

Вони вантажать речi на два селянських вози. На вулицях мiста також пануе хаос. Лаура бачить вiйськовий транспорт. Бачить росiйських солдатiв зi зброею наперевiс. Бачить, як люди кричать, штовхаються, сперечаються.

Бачить стару, яка тягне на головi маленьке лiжечко, в той час як iнша людина волочить за собою самовар, що пiдскакуе на брукiвцi. «Усюди пануе хаос: напевно, навiть первiснi люди не тiкали з такою швидкiстю. Усi правила пристойностi забутi, нiби iх i не було».

І ось вони вирушають у дорогу, «в людському вирi, навкруги бiжать люди, навантаженi добром, немов в’ючнi тварини. Стомившись, вони залишають частину вантажу i рухаються далi». Лаура з дiтьми та прислугою iдуть на одному возi, вантаж – в iншому.

Вона дивиться на свiй будинок. Знайомий iй пастор закликае iх виiжджати й благословляе навздогiн, осiняючи хресним знаменням.

Вони прямують до вокзалу. Дорогою Лаура зустрiчае друга сiм’i. Вiн здираеться на iнший вiз. Скидае з нього служника. А потiм повертае вiз i iде, прихопивши весь iхнiй багаж з собою. На валiзах стоiть собачка дiтей, бiлий шпiц Даш, i голосно гавкае. Вiз iз собакою зникае в потоцi охоплених панiкою людей.