Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Вiн зiщулюеться, видно бiлки його очей, потилиця ледь стирчить з плечей. Плащ у декiлькох мiсцях продiрявлений кулями, а край обгорiв пiд час якоiсь ночiвлi бiля багаття. Руки заклякли вiд морозу, виснажене, страдницьке обличчя вкривае розпатлана, неохайна борода.

Сон долае мене, сигнали телеграфу – «тiтi-тата» – здаються вiддаленим шумом.

Удосвiта мене будять: усi готуються до наступу. Сонний, розправляючи затерплi кiнцiвки, я оглядаю це вбоге житло. Крiзь низькi вiконця, укритi крижаними вiзерунками, просочуеться сiре рiденьке свiтло, i в цьому тьмяному освiтленнi став помiтний кожен куточок.

У кiмнатi лежав тiльки солдат, якого привели напередоднi; вiн сховав обличчя, повернувшись спиною. Дверi до внутрiшньоi кiмнати розчинилися, i з’явився один з ад’ютантiв, князь Шенау-Грацфельд, чисто поголений, в пiжамi: затхле повiтря вiдразу сповнився димом вiд його вузького, довгого турецького чубука.

Помiтивши нерухомого солдата в кутку, князь ступив був до нього, але з жахом вiдсахнувся. Обурено вiн наказав прибрати подалi тiло цiеi людини, яка, швидше за все, померла вiд холери.

Потiм з ображеною пикою князь пiшов до своеi кiмнати. Двое рядових втягли до нього похiдну гумову ванну, прикрашену дворянським гербом i наповнену гарячою водою.

19

Субота, 24 жовтня 1914 року

Лаура де Турчинович повертаеться до Сувалок

Тривала подорож стомила ii. Останнiй вiдрiзок шляху з Олiти Лаура примудрилася проiхати не в телячому вагонi, зате потяг виявився неопалюваним. За останню добу вони раз у раз зупинялися, незрозумiло з якоi причини.

Частину залiзничного полотна ремонтували, i на цих дiлянках вагони погойдувалися, «немов корабель у морi».

О шостiй годинi ранку вони нарештi прибули на вокзал у Сувалках.

Разом з однiею знайомою, дружиною лiкаря, вона пiшки вирушила до будинку, у вогкiй осiннiй темрявi. Вони насилу продиралися зруйнованою дорогою. Поступово свiтало. Вона побачила росiйських солдатiв, деякi були п’яними. Побачила розгромленi будинки.

Поваленi паркани.

Дiти й челядь залишалися у Вiтебську, де вони знайшли тимчасовий притулок. Чоловiк Станiслав був призваний до росiйськоi армii та очолював тепер санiтарну службу у щойно захопленому Лемберзi. Але перш нiж туди вирушити, вiн устиг навiдатися у звiльненi Сувалки, повернувся звiдти з двома валiзами одягу i звiсткою про те, що iхнiй будинок уцiлiв. Однак вiн не хотiв удаватися до подробиць i лише додав, що хай краще вона побачить усе на власнi очi.