Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Хоч як там е, ми нарештi рухаемося.

38

Вiвторок, 2 березня 1915 року

Володимир Лiттауер оглядае поле бою в лiсi пiд Августовом

З темного неба падае снiг. Вони прямують дорогою, але не впiзнають цих мiсць. Їм трохи не по собi, тим паче, що вони готуються до наступу. Десь там, у снiговiй круговертi, знаходяться нiмцi.

По обiдi снiгопад поступово рiдшае i припиняеться. Горизонт розчистився. І тодi вони побачили, що вiдбуваеться навколо. Майже за два кiлометри вiд них рухаються ворожi кавалеристи.

Схоже, вони весь час ганялися одне за одним. Але бiй так i не почався. Нiмцям дозволено вiдступити.

Смеркае. Дерева обступають iх дедалi щiльнiше. Вони в серпневому лiсi. Тут дев’ять днiв тому тривали тяжкi боi, коли нiмцi оточили i знищили вщент XX корпус Булгакова[74 - Оточення i знищення XX корпусу було единим справжнiм успiхом для нiмцiв пiд час iхнього лютневого наступу, однак нiмецька преса тут-таки заволала про iхнi перемоги, не втративши нагоди вдарити в Танненбергський барабан.

Звiсно ж росiяни зазнали великих i навiть страшних втрат. Разом з тим утрати нiмцiв були також значними i до того ж майже марними.]. А тепер переможцi ретирувалися, залишивши за собою тихе, безлюдне поле бою. Утiм, не таке вже й безлюдне.

Колона вершникiв рухаеться вперед, i Лiттауер бачить якiсь дивнi стоси, немов уздовж лiсовоi дороги нагромадженi дрова. І все ж щось не сходиться. Це вочевидь не дрова, зважаючи на iх розмiри, i взагалi не схоже на деревину.

Один корнет прямуе до них i вiдразу ж повертае назад: нi, це не дрова, це штабелi людських тiл.

Мiсцевi жителi мали поховати загиблих. Але iм поки не вдалося завершити цього ритуалу. Лiс став мiсцем жорстокого кровопролиття. Вiйськовi з’еднання зненацька зiтнулись у страшнiй метушнi. Раз у раз спалахували ближнi боi, цiлком хаотичнi. У той час як оточенi росiйськi частини тiснилися на маленькому п’ятачку, вiдчайдушно намагаючись прорватися. Лiттауер був приголомшений. Вiн нiколи не бачив нiчого подiбного.

Деякi острiвцi полiв i лiсiв були буквально встеленi трупами – i нiмцiв, i росiян. Пiд час минулоi битви в цих мiсцях нiмецькi та росiйськi солдати вочевидь переслiдували одне одного по п’ятах i полягли, нiби шари пирога. Неможливо було з’ясувати, де своi, а де ворог. Невеликi групи обстрiлювалися з найнесподiванiших напрямiв i з близькоi вiдстанi.

Лiттауер прямуе далi, з жахом вдивляючись в моторошнi застиглi картини.