Богдан Хмельницький. Легенда і людина

У них, як правило, йдеться про жидiв-рандарiв (орендарiв), котрi безжалiсно експлуатували мужикiв та козакiв:

«…котрий би то козак альбо мужик iсхотiв риби вловити,

жiнку свою з дiтьми прокормити,

то не йди до пана благословиться,

да пiди до жида-рандара, да поступи йому часть оддають,

щоб позволив на рiчцi риби вловити,

жiнку свою з дiтьми покормити».[35 - Цит. за: Возняк М. Історiя украiнськоi лiтератури. – 2-е вид., виправлене. – Кн. друга. – С. 468.]

Дiйшли до нас й твори, де говориться про негаразди Хмельниччини.

У одному з них йдеться про те, як Хмельницький вiддавав украiнцiв у ясир:

«…що все парубочки, да дiвочки,

да молодиi молодички,

да безщасниi удовички.

Парубочки iдуть – у дудочки грають,

а дiвочки iдуть – пiснi спiвають,

а вдовички iдуть – сильно ридають.

Ой вони iдуть, сильно ридають

да Хмельницького проклинають:

«Бодай того Хмельницького

первая куля не минула,

а другая устрелила,

у серденько уцелила!».[36 - Там само.

 – С. 483.]

Тобто в народнiй пам’ятi Хмельницький не обов’язково постае в образi героя. Як бачимо, про нього говориться i як про винуватця народних лих.

До творiв, якi вийшли з-пiд пера православних i писалися в часи Хмельниччини чи незадовго пiсля неi, належить т. зв. Львiвський лiтопис.[37 - Див.: Бевзо О. А. Львiвський лiтопис i Острозький лiтописець: джерелознавче дослiдження. – Вид. друге. – К., 1971.] Названий вiн так через те, що був знайдений у Львовi.

Імовiрним автором лiтопису вважаеться Михайло Гунашевський – дрiбний шляхтич iз Галичини, який став священиком.

У 1647 р. вiн потрапив до канцелярii Вiйська Запорозького, брав участь у посольствi Богдана Хмельницького до Москви в 1652 р., а потiм опинився в оточеннi Івана Виговського. У 1660 р. Гунашевський отримав посiлостi на Приднiпров’i, маючи на той час сан протоiерея. Отже, iмовiрний автор Львiвського лiтопису був безпосереднiм свiдком подiй Хмельниччини.[38 - Див.: Бевзо О. А. Львiвський лiтопис i Острозький лiтописець: джерелознавче дослiдження.  – Вид. друге. – С. 13–17.] Це не могло не знайти вiдображення в його творi. Правда, сам твiр закiнчуеться описом битви пiд Зборовом та Збаражем у 1649 р.

Михайло Гунашевський розглядав унiю, мiжконфесiйну напругу мiж католиками й православними як одну з головних причин конфлiктiв мiж козаками й поляками. Згодом ця думка набула значного поширення в украiнськiй лiтературi, а також у лiтературi росiйськiй.