Богдан Хмельницький. Легенда і людина

Тодi на Хмельницького почав наговорювати Данило Чаплинський, заявляючи, що той незаконно володiе землею. Потiм вiн влаштував напад на Богдановi володiння, вiдiбравши iх у нього. Окрiм того, Чаплинський забрав жiнку, з якою жив Хмельницький, пошлюбивши ii.

Вiдповiдно, зневажений Богдан звертався до суду, сейму, врештi до короля, але це нiчого не дало. Король Владислав порадив йому на насилля вiдповiсти силою. При цьому говорив, що хоче напасти на татар i пропонував Хмельницькому взяти участь у цiй акцii.

Пiсля цього Богдан, бажаючи помститися, почав агiтувати козакiв пiдняти повстання.

Але вiн розумiв, що козацькоi сили в цiй справi буде замало. І нiби, розмiрковуючи зi змовниками, натякнув на те, щоб вдатися за допомогою до татар. Далi в Грондського подана дуже цiкава iнформацiя про те, як досягалося порозумiння з татарами. Їi варто навести повнiстю:

«Деякi козаки завважили: «Вкажи нам лише, пане Хмельницький, спосiб дiйти до ладу з татарами…» А тi, що знали про плани короля, налягали на Хмельницького, щоб той говорив докладнiше.

Тодi вiн промовив: «Не можу довше укривати вiд вас, братцi, того, що король уже вiддавна, маючи намiр розпочати вiйну з турками, для сеi цiлi мав приготоване заграничне вiйсько, але задля опору державних панiв мусив вiдправити його. Тепер вiн намовляе нас, аби ми робили напади на турецькi краi i таким способом змусили туркiв до нападу на Польщу, аби в такiм разi польськi можновладцi хотя-нехотя мусили органiзувати оборону. А щоб ви повiрили, що се правда, ось вам лист короля, переданий менi канцлером у часi його вiдвiдання, ось вам хоругов i булава, переданi менi при таких i таких свiдках iз тим, що король хоче мене поставити гетьманом. Я не захотiв прийняти сього уряду, знаючи, що дехто, може, здiбнiший за мене, i не бажаючи на власну руку братися до такого великого дiла. Тут вiн предложив зiбраним усе те, що згадав у своiй промовi, i представив свiдкiв, а потiм мовив далi: «Маючи се все в руках, думаю, що добре буде пiслати з-помiж нас послiв до татар i сповiстити iх про королiвськi плани i при тiм порадити iм, що, коли хочуть жити з нами в спокоi, нехай допоможуть нам воювати Польщу, а коли нi, то виповiсти iм вiйну. Думаю, що вони не довго будуть вагатися. Бо вже й так вони були би напали на Польщу за вiдмову данини, коли б ми iх не вдержали. А тепер через останнiй напад Конецпольського вони розсердженi до крайностi».[69 - Франко І. Хмельниччина: (думи, пiснi та вiршi) // Його ж. Зiбрання творiв: у п’ятидесяти томах.