Богдан Хмельницький. Легенда і людина

«Як татари неситi вiддiлилися вiд Хмеля, – читаемо в цьому творi, – гетьман знову бив чолом царевi московському, аби той прийняв пiд свою руку. Справу нарештi було залагоджено за сприянням патрiарха (маеться на увазi ерусалимський патрiарх Паiсiй. – П. К.) та завдяки прихильности московiтiв до православноi вiри. Цар обдарував Хмеля та всiх його вельмож царськими каптанами й зробив його князем за вагою його держави. Потiм вiн одiслав двох воевод iз шiстдесятьма тисячами вiйська до мiста Киева. Вони збудували довкола нього укрiплення й мiцно утвердилися у фортецi, щоб вiдбивати напади ляхiв на козакiв.

Цар записав на службу сорок тисяч козакiв зi щорiчною платнею вiд скарбницi, приеднавши iх до свого вiйська».[92 - Павло Халебський. Украiна – земля козакiв. – С. 47.]

У Щоденнику Павло Халебський подав кiлька мiфологем, що потiм набули поширення в козацьких лiтописах. Передусiм це представлення козакiв як захисникiв православноi вiри вiд посягань католикiв та юдеiв. Вiдповiдно, повстання пiд проводом Хмельницького розглядаеться як реакцiя на утиски з боку цих iновiрцiв.

Маемо також у творi iдеалiзацiю козакiв як людей лицарських i навiть трактування iх як «божих воiнiв». Вiдповiдно, в такому ж планi трактуеться i iхнiй вождь – гетьман Хмельницький.

Павло Халебський намагаеться позитивно оцiнювати союз украiнських козакiв та кримських татар. Мовляв, завдяки цьому союзу вдавалося бити «клятих ляхiв», що, з позицii цього автора, е благодiянням. І, звiсно, великим позитивом е приеднання козацькоi Украiни до единовiрноi Москви.

Як зазначалося, основнi iдеологеми Павла Халебського щодо Хмельниччини були сприйнятi й розвинутi в прокозацькiй лiтературi пiзнiшого перiоду. Навiть сьогоднi в дослiдженнях сучасних козакознавцiв можна знайти посилання на Щоденник цього автора як на джерело, що заслуговуе великоi довiри.

Одним iз перших лiтописiв, в яких знайшла вiдображення iдеологiя козацькоi старшини, став Лiтопис Самовидця,[93 - Див.: Андрусяк Н. До питання про авторство Лiтопису Самовидця // Записки Наукового товариства iм.

Шевченка. – Львiв, 1928. – Т. CXLX; Лiтопис Самовидця / пiдг. Я. І. Дзира. – К., 1971.] написаний у кiнцi XVII ст. – на початку XVIII ст. Цей твiр нiби перебувае «на межi». З одного боку, автор, iмовiрно, був свiдком Хмельниччини та Руiни, котрi намагаеться описувати без прикрас. Але, з iншого боку, в Самовидця вже зустрiчаемо прагнення виправдати дii козацтва, представити iх у аспектi позитивному.