Богдан Хмельницький. Легенда і людина

]

Приблизно в такому ж ключi Грабянка оповiдае про битву пiд Пилявцями, прославляе козацтво i показуе зарозумiлiсть полякiв, котрi на вiйну, як на гулянку прийшли: «Хмельницький… попрямував далi i пiд мiстечком Пилявцi став табором, туди ж пiдiйшло готових до бою шiстдесят тисяч шляхти, а слуг, у лаштунки бойовi, добре вбраних, мабуть утричi бiльше було. І всi вони хизувалися, в золото та серебро зодягненi, хизувалися, нiби на гулянцi, й гадки не мали, що помiняють у козакiв те дороге вбрання на гунi та рядна, а козакiв думали просто канчуками розiгнати.

Ще коли з Костянтинова вирушали, то забрав Господь у них розум, бо кожен iшов, де хотiв, ладу не дотримуючись, хоч Хмельницький завчасу всi кращi мiсцини зайняв i добре iх до бою пiдготував».[128 - Там само. – С. 893.]

На вiдмiну вiд Самовидця, котрий зображуе похiд козакiв i татар на Львiв у 1648 р. як грабiжницький, Грабянка намагався приховувати негативнi моменти. Вдаючись до чуток, лiтописець виправдовував дiяння Хмельницького пiд Львовом. Виявляеться, в цьому мiстi католики вбивали русинiв, через що козацький гетьман i хотiв спалити Львiв: «У Львовi тодi якраз було повно втiкачiв, так само як i в передмiстi у костьолi бернардинiв, тиснява панувала невимовна, тодi бернардинцi потай перебили силу благочестивих русинiв i тiла iхнi в криницю повкидали.

Дiзнався про це Хмельницький i пригрозив спалити мiсто, та потiм зглянувся на благочестивих, узяв викуп i подався добувати Замостя».[129 - Там само. – С. 894–895.] Думаемо, говорити про достовiрнiсть такоi iнформацii не варто. Але подiбнi вигадки сприймалися й тиражувалися украiнськими авторами.

Ось як пише Грабянка про вiдхiд Хмельницького з вiйськом вiд Замостя в 1648 р.: «Хоч i залишився найбiльшим недругом шляхти, все ж у вiйнi цiй виявив себе (важливу на те маючи причину) i найбiльшим справедливцем. Викликав сторожу i наказав сурмити назавтра генеральний похiд, а щоб татари по селах ясир не брали, вiн взяв у мiщан невеликий викуп i, ублаживши iх, вiдрядив додому, а сам повернув на Украiну».

[130 - Там само. – С. 895.]

Грабянка також намагався представити Хмельницького як справедливого дiяча, що дбав про людей, не хотiв ображати своiх ворогiв. Лiтописець твердить, нiби той не допускав, щоб татари брали ясир.

Пiсля походiв 1648 р. Грабянка намагаеться зобразити Хмельницького як надзвичайно впливову особу, з якою хочуть мати справу правителi Європи. До нього приiжджають рiзноманiтнi посольства, а вiн сам вирiшуе, як iх приймати.