Богдан Хмельницький. Легенда і людина

Ледве переставляючи ноги, пiд вiтром качались, хто тримався за кiнськi стремена, хто за хвiст, вони не помишляли вже про труд люду убогого, не помишляли про курей, гусей, качок, про хату чи м’ясо, а спрагли ковтка води чистоi та шматочка хлiба. Отак усмирив iх Господь, пiдданих на ноги поставивши, а гордих на землю повернувши».[134 - Там само. – С. 901.]

Про подii 1650 р., коли козацьке вiйсько пiшло на Молдавiю, Грабянка розповiдае дуже плутано, намагаючись у черговий раз виправдати козакiв – адже на цей раз вони пiшли вiйною не на полякiв-католикiв, а на таких же, як вони, православних християн.

Лiтописець хоче читачевi нав’язати думку, що причиною цього походу було сватання сина Хмельницького на доньцi молдавського господаря. Майже романтична iсторiя! Ось як це подаеться в його викладi: «Крiм того, прагнучи якось перепинити пiдступний намiр хана, Хмельницький вiдрядив гiнця ще й до турецького царя, просив допомоги i в нього. Цар турецький гостинно прийняв посланцiв Хмельницького, послав йому дарунки i наказав мешканцям Силестрii та Дунаю, тим, хто жив пiд рукою волоських та мултянських господарiв, йти на допомогу Хмельницькому. Крiм того, вдовольняючи просьбу Хмельницького, турецький володар наказав Василiю Лупулу, господарю волоському, вiддати свою дочку за сина Хмельницького Тимоша, а якщо ж господар не захоче сам вiддати дочку Ірину, то велiв зашлюбити ii силою. Вiн чинив це, прагнучи супокою в свiтi християнському, бо хоч волохи i пiд його владою перебувають, але всi коряться одному Пану-Господу i тому хай живуть у спокоi та процвiтають; та й крiм того Русь почала у виправах вiйськових добре процвiтати. Недругу ж християнському, хану кримському, бажаючи його вiйнами мiжусобними послабити, вiн наказав вирушити з Хмельницьким на Волохiю, не знаючи, що Хмельницький запрагнув порiднитися з волохами тому, що, на випадок новоi вiйни з ляхами, хоче убезпечити себе з боку Дунаю».[135 - Збiрник козацьких лiтописiв: Густинський, Самiйла Величка, Грабянки.  – С. 902.] Дивно читати цi мiркування. Виявляеться, турецький султан хотiв «супокою в свiтi християнському». Правда, «недругу ж християнському, хану кримському,… вiн наказав вирушити з Хмельницьким на Волохiю». Це нiби робилося для того, щоб його «вiйнами мiжусобними послабити». Хоча яка це мiжусобиця? Розграбування православноi Молдови разом з козаками Хмельницького могло лише посилити «недруга християнства».