Богдан Хмельницький. Легенда і людина

А чого не було в Зорки, те додавав iз Твардовського. Пуфендорфiй же, як далекий вiд Малоi Росii iсторик, описав ту вiйну Хмельницького дуже коротко».[151 - Там само. – С. 214–215.]

Насторожуе те, що немае нiяких документальних свiдчень нi про Самуiла Зорку, нi про Івана Биховця та його сина, Сильвестра, через яких нiби зазначений щоденник потрапив до Величка. Самi ж документи, якi були взятi iз дiарiуша Зорки, виглядають неправдоподiбно. На думку дослiдникiв, це фальсифiкати, а зазначений щоденник – мiстифiкацiя самого Величка, з допомогою якоi вiн здiйснював прокозацьку iнтерпретацiю iсторичного матерiалу, прикриваючись «документальними свiдченнями».

Говорячи про руiну Украiни, як i деякi украiнськi автори другоi половини XVII ст., Величко приходить до висновку, що причиною цього е гнiв, незгода, властолюбство, заздрiсть, ворожнеча, чвари з кровопролиттям та iншi «непотребства». Вони гублять «козацько-руський народ», який е простодушним та добросердним.

Величко, як Грабянка i Самовидець, в тому самому ключi говорить про причини Хмельниччини – це переслiдування за вiру й рiзноманiтнi соцiальнi та економiчнi утиски козакiв. Особливу увагу козацький лiтописець звертае на iсторiю про наiзд Чаплинського на хутiр Суботiв, а також на легенду про те, що нiби король Владислав дав козакам грамоту про вольностi, а ii приховав Барабаш i що Хмельницький викрав у нього цю грамоту.

Будучи козацьким репрезентантом, Величко все ж критично ставився до козацькоi верхiвки. До того ж цей критицизм бiльший, нiж у Грабянки. Критикуе лiтописець також полковникiв, у дiяльностi яких бачить прагнення до влади й користолюбство, вiдсутнiсть турботи про загальне добро. Цi люди прагнуть передати привiлеi своiм дiтям. Звiдси iхня енергiя до нагромадження багатств, до звеличення себе й своеi родини.

Для Величка, як i для Грабянки, iснуе один великий козацький герой – Богдан Хмельницький. Вiн нiби виняток iз правила. Величко в панегiричному планi зображуе постать цього дiяча. Називае його другим Мойсеем, який визволив Украiну вiд польського ярма. У творi наводиться промова, яку нiби виголосив Самiйло Зорка пiд час поховання великого гетьмана i яка мае ознаки погребових промов з метафоричними образами й патетичною риторикою.