Князі Острозькі

Цього ж року Костянтин Іванович за своi бойовi заслуги отримав земельнi пожалування, котрi стали своерiдним ядром Острожчини – села Здовбицю, Здолбунiв, Дермань, Лебедi, Кунiв та iншi (зараз це переважно населенi пункти Здолбунiвського району Рiвненськоi областi), а також посаду великого гетьмана Литовського. Тодi йому виповнилося близько 37 рокiв – для такоi високоi посади вiк дуже молодий. Принаймнi не вiдомо, щоб до того часу в Польщi чи князiвствi Литовському великими гетьманами ставали в такому вiцi.

Принагiдно слiд зазначити, що до складу Великого князiвства Литовського входили переважно бiлоруськi й частково украiнськi землi. Власне, литовцi становили меншiсть з-помiж слов’янського населення держави. Офiцiйною мовою князiвства була руська мова, що включала елементи як бiлоруських, так i украiнських говiрок. У певному сенсi князiвство продовжувало полiтичнi й культурнi традицii Киiвськоi Русi. Тому украiнське й бiлоруське населення, принаймнi його елiта, сприймало Велике князiвство Литовське як «свою державу».

У 1498 р. Костянтин Іванович отримав посади брацлавського, звенигородського й вiнницького старости. Правда, вони не давали великих статкiв. Названi староства були порубiжними, своерiдними заборолами вiд татар. Тому велику увагу треба було придiляти iх захисту.

Велике значення князь, як i його попередники, надавав побудовi оборонних споруд. Завдяки його старанням у 1498 р. поселення Дубно здобуло статус мiста, а в 1507 р. – магдебурзьке право.

Взагалi це мiсто було вiдоме ще з давньоруських часiв, однак воно занепало (очевидно, в результатi монголо-татарськоi навали) i перетворилося на село. І саме завдяки Костянтину Івановичу почалося його вiдродження.

Князь свiдомо намагався перенести на украiнськi землi засади самоуправлiння, характернi для тогочасних захiдноевропейських мiст. Окрiм Дубна, за його сприяння магдебурзьке право здобули Дорогобуж (1514), Звяголь, тобто сучасний Новоград-Волинський (1507, 1519), Черняхiв (1529).

Дубно стало однiею з найбiльших фортець пiвденно-схiдноi Волинi, яка втримувала татарськi наiзди. Воно зi своiм мiцним замком перетворилося на одну iз «столиць» князiв Острозьких. Мине чимало часу, i в ХІХ ст. це мiсто своерiдно прославить Микола Гоголь, зробивши його мiсцем основноi дii у своiй повiстi «Тарас Бульба». Так опосередковано, навiть не пiдозрюючи цього, Костянтин Іванович спричинився до появи цього iсторичного бестселера.