Таємний агент Микола Гоголь

Повитуха, яка е католицькою черницею, не хоче iй допомогти. Нарештi панночка народжуе хлопчика, пiсля чого вiддае Боговi душу. Та й це не все. Воевода, дивлячись на внука, витягуе шаблюку й хоче його розрубати. В останнiй момент щось його стримуе. А в кiнцi фiльму цей самий воевода наказуе спалити Тараса.

Окрiм антипольських, у фiльмi посиленi моменти православнi. Тарас Бульба не лише проголошуе тост за «русскую православную веру» i мрiе, щоб у свiтi не було iнших вiр, окрiм цiеi (так, до речi, у Гоголя!). Козаки Тараса старанно моляться, та й перед смертю не забувають перехреститися й пом’янути «святую Русь».

У сценi, де показано обрання кошового отамана, з’являються, наче «Бог з машини», православнi батюшки i «помазують» новообраного (чого-чого, а цього в повiстi Гоголя немае).

Особливо цiкаво показанi в фiльмi украiнськi козаки. Це таке собi дике «русское товарiщество». Вони, наприклад, розважаються тим, що кладуть комусь на голову яблуко й намагаються поцiлити в нього з пiстолета. Цих козакiв постiйно б’ють ляхи.

Правда, запорожцi помирають не просто так. Перед смертю мусять обов’язково сказати щось на кшталт «Хай святиться руська земля!». Спiлкуються вони, звiсно, росiйською мовою. Хоча поляки у фiльмi говорять польською.

Словом, дае нам зрозумiти Бортко: нiякоi украiнськоi мови немае, а украiнськi козаки – це росiяни, якi люблять православiе, руську землю i царя-батюшку, бо чекають вiд нього порятунку. Думка про рятiвну мiсiю росiйського монарха чiтко звучить у завершальному епiзодi фiльму.

Однак, окрiм росiйськоi патрiотичноi (навiть шовiнiстичноi) iнтерпретацii повiстi «Тарас Бульба», iснуе традицiя ii проукраiнськоi iнтерпретацii. Чимало украiнцiв сприймали i сприймають Гоголя як «свого», а його «Тараса Бульбу» – як апологiю «козацькоi слави». Таке бачення, наприклад, представив молодий Тарас Шевченко в своему вiршi «Гоголю»:

За думою дума роем вилiтае,

Одна давить серце, друга роздирае,

А третяя тихо, тихесенько плаче

У самому серцi, може, й Бог не бачить.

Кому ж ii покажу я,

І хто тую мову

Привiтае, угадае

Великее слово?

Всi оглухли – похилились

В кайданах… байдуже…

Ти смiешся, а я плачу,

Великий мiй друже.

А що вродить з того плачу?

Богилова, брате…

Не заревуть в Украiнi

Вольнii гармати.

Не зарiже батько сина,

Своеi дитини,

За честь, славу, за братерство,

За волю Вкраiни.

Не зарiже – викохае

Та й продасть в рiзницю

Москалевi.