Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Вiзантiйська ж дипломатiя намагалася в той час, коли руси воювали з iмперiею, створити конфлiкти мiж ними та iхнiми сусiдами. Траплялися випадки, що русiв брали на службу у вiзантiйське вiйсько, як колись булгар.

Звiсно, такий «сценарiй поведiнки» не обов’язково мав бути запозичений у булгарських племен. До такого «сценарiю» русiв пiдштовхувала геополiтична ситуацiя земель, на яких вони проживали. Потiм такий «сценарiй» був повторений украiнськими козаками, якi чинили напади на Османську iмперiю, котру варто вважати геополiтичним нащадком Вiзантii.

Не даремно в «Протестацii» Іова Борецького проводиться паралель мiж козаками, що чинили напади на турецькi землi, та русами, якi робили те саме щодо Вiзантiйськоi iмперii[38 - Йов Борецький та iншi. Протестацiя 1621 р. // Украiна: антологiя пам’яток державотворення Х—ХХ ст. – К., 2008. – Т. ІІІ. – С. 91.]. Отже, не виключаемо, що руси «перейняли науку» в протоболгар щодо походiв на Вiзантiю.

Князь Володимир.

Портрет iз Царського титулярника, XVII ст.

Ще один «булгарський епiзод» в iсторii русiв пов’язаний з вибором ними вiри. Пiд 985 р. у «Повiстi минулих лiт» читаемо наступне: «Рушив Володимир на Болгар з Добринею, вуем своiм, у човнах, а торкiв берегом [Волги] привiв на конях, i так перемiг болгар. І сказав Добриня Володимировi: «Оглядав я колодникiв, i всi вони в чоботах. Сим данини нам не платити, пiдемо оба шукати тих, що в постолах». І вчинив мир Володимир з болгарами, i поклялися вони межи собою, i сказали болгари: «Тодi нехай не буде миру межи нами, коли камiнь стане плавати, а хмiль – тонути».

І вернувся Володимир до Киева»[39 - Лiтопис руський. – С. 51.].

Звичайно, наведена оповiдь мае легендарний характер. Можна навiть сумнiватися, чи взагалi був похiд на Волзьку Булгарiю. Адже про нього, наскiльки нам вiдомо, нiде не говориться, окрiм «Повiстi минулих лiт». Але впадае у вiчi велика коректнiсть лiтописця щодо волзьких булгар. Булгари не розглядалися як об’ект насмiшки, подiбно до iнших пiдкорених народiв.

Навпаки, про них говориться з повагою: мовляв, це люди, якi не будуть платити данини. Тому з ними укладаеться «вiчний мир».

Таке шанобливе ставлення до волзьких булгар з боку давньоруських лiтописцiв е зрозумiлим. Булгарська держава на той час була значною потугою, контролюючи поволзькi шляхи торгiвлi[40 - Про Волзьку Булгарiю див.: Гагин И. Волжская Булгария: Очерки истории средневековой дипломатии (Х – первая чверть XIII в.). – Рязань, 2004; Смирнов А.