Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Хоча в нiй чимало тюркiзмiв. Також ii «спiвучiсть» е результатом тюркських впливiв. У традицiйнiй культурi украiнцiв переважають слов’янськi елементи. Правда, в козацькому одязi простежуються елементи тюркськi.

Однак в украiнськiй культурi, в силу рiзних причин, було i е намагання затушувати тюркський слiд, а тюркськi народи представити переважно в негативному свiтлi.

Певно, пора вже об’ективно подивитися на iсторiю довготривалих вiдносин украiнського й тюркського етносiв. Не демонiзувати конфлiкти, але й не iдеалiзувати взаемодiю мiж цими двома сторонами, якi представляли рiзнi цивiлiзацii.

Направду, ця iсторiя е цiкавою й захоплюючою. Багато в чому вона унiкальна. І про цю унiкальнiсть треба говорити, а не «ховати» ii.

Обри-авари

У «Повiстi минулих лiт» при описi давнiх часiв читаемо наступне: «....iснували й обри, що воювали проти цесаря Іраклiя i мало його не схопили. Цi ж обри воювали проти слов’ян i примучили дулiбiв, що [теж] були слов’янами, i насильство вони чинили жiнкам дулiбським: якщо поiхати [треба] було обриновi, [то] не давав вiн запрягти нi коня, нi вола, а велiв упрягти три, або чотири, або п’ять жiнок у телiгу i повезти обрина, – i так мучили вони дулiбiв.

Були ж обри тiлом великi, а умом гордi, i потребив iх бог, i померли вони всi, i не зостався анi один обрин. І есть приказка в Русi й до сьогоднi: «Погинули вони, як обри», – бо нема iхнього нi племенi, нi потомства»[7 - Лiтопис руський. – К., 1989. – С. 7.]. Оскiльки в цьому повiдомленнi згаданий ромейський (вiзантiйський) iмператор Іраклiй (роки правлiння – 610—641), то описуванi подii варто вiднести до першоi половини VIІ столiття.

Звiсно, не слiд беззастережно вiрити «Повiстi минулих лiт». Ця пам’ятка, як вважають дослiдники, з’явилася не ранiше початку ХІІ ст. Однак у нiй зафiксована бiльш глибока iсторична пам’ять. Ймовiрно, укладачi «Повiстi…» користувалися бiльш давнiми записами, що дiйшли з Х—ХІ, а, можливо, навiть iз

ІХ столiття[8 - Толочко П.

Давньоруськi лiтописи i лiтописцi Х—ХІІІ ст. – К., 2005. – С. 9—110.].

Інформацiя про обрiв (або аварiв) мае, попри легендарнiсть, моменти конкретностi. Це не лише згадка про iмператора Іраклiя, а й повiдомлення, що обри приневолили плем’я дулiбiв. Як про вражаючий елемент поневолення, говориться, нiби обри запрягали у вiзки дулiбських жiнок замiсть коней. Схоже, такi явища мали певне поширення й вони «врiзалися» в народну пам’ять дулiбiв.