Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

У цьому випадку це були торки. Отже, тюркська кiннота органiчно доповнювала руських дружинникiв. Можливо, коли Киево-Руська держава «вперлася» в степовi простори, руськi дружинники пересiли з лодiй на коней. І сталося це, зрозумiло, не без впливу тюркiв-кочiвникiв.

Правда, вiдносини торкiв i руських князiв не були безхмарними. Мiж ними виникали й конфлiкти. Так, незадовго пiсля смертi Ярослава Мудрого його сину Всеволоду, який княжив у Переяславi, довелося усмиряти торкiв[138 - Там само. – С. 99—100.]. Та все ж торки служили руським князям i часто з ними вирушали в походи проти половцiв.

Торки проживали переважно на пiвднi Киiвського князiвства, в басейнi рiчки Рось. Їхнiм столичним мiстом був Торчеськ, що теж неодноразово згадуеться в лiтописних джерелах. Як правило, це мiсто ототожнюють iз городищем мiж селами Шарки i Ольшаниця Рокитнянського району Киiвськоi областi на лiвому березi рiчки Горохувата, що е лiвою притокою Росi[139 - Рыбаков Б. Торческ – город чёрных клобуков // Археологические открытия 1966 г.

– М.,1967. – С. 243—245.]. Правда, ймовiрними мiсцями локалiзацii Торчеська могли бути також сучасне мiсто Кагарлик або село Торчиця Ставищанського району Киiвськоi областi. Всi вони знаходяться в районi Поросся, де жили представники цього етносу.

Одна з останнiх згадок про торкiв припадае на 1193 р., де говориться, що iх погромили половцi[140 - Лiтопис руський. – С. 354.]. Яка була iхня подальша доля, можемо лише здогадуватися. Бiльшiсть iз них «зникла», злившись зi слов’янським населенням.

Полишили торки пiсля себе чимало топонiмiв – Торець, Торки, Торкiв, Торецьке, Торське, Торчин, Торчиця, Торчицький Степок тощо. При цьому локалiзацiя вказаних населених пунктiв дуже широка. Цi топонiми зустрiчаються не лише на пiвднi Киiвщини, а й на Подiллi, Волинi i навiть на Донбасi. Це дае пiдстави припустити, що торки кочували в рiзних регiонах сучасноi Украiни, засновуючи тут своi поселення.

Панорама селища Торчин

Ще одним чорноклобуцьким племенем вважаються берендеi[141 - Кратоков А.

История берендеев. – Ярославль, 2009.]. Перша згадка про них у руських лiтописах припадае на 1097 р. (насправдi – на 1098 р.), коли вони разом iз торками й печенiгами пiшли на службу до ослiпленого теребовлянського князя Василька Ростиславича (бл. 1066—1124/1125)[142 - Лiтопис руський. – С. 151.].

Не без того, що в берендеiв, як i в iнших представникiв чорноклобуцьких племен, виникали конфлiкти з руськими князями. Пiд 1121 р.