Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

) у лiтописi е запис, який говорить, що Романовичi змушенi були прийняти деякi важкi вимоги татар. Зокрема, там сказано:

«…настала тиша по всiй землi, то в тi днi весiлля було у Василька-князя у Володимирi-городi. Став вiн оддавати дочку свою Ольгу за Андрiя-князя Всеволодовича до Чернiгова, i був тодi [тут] брат Василькiв Данило-князь з обома синами своiми, зi Львом i з Шварном, i iнших князiв багато, i бояр багато.

І коли була ж веселiсть немала у Володимирi-городi, то прийшла тодi вiсть Даниловi-князю i Васильковi, що Бурондай iде, окаянний, проклятий, i опечалилися цим обидва брати вельми.

Вiн бо прислав був [посла], так кажучи: «Якщо ви есте моi спiльники – зустрiньте мене. А хто не зустрiне мене – той ворог менi».

Отож, Василько-князь поiхав назустрiч Бурондаевi зi Львом, синiвцем своiм. А Данило-князь не поiхав iз братом – вiн бо послав був замiсть себе владику свого холмського Іоанна.

І поiхав Василько-князь зi Львом i з владикою назустрiч Бурондаевi, узявши дари многi i пиття, i зустрiв його коло [города] Шумська.

І прийшов Василько зi Львом i з владикою перед нього з дарами, а вiн великий гнiв положив на Василька-князя i на Льва, а владика стояв у страху великому. А потiм сказав Бурондай Васильковi: «Якщо ви есте моi спiльники – розмечiте ж городи своi всi».

[І] Лев розкидав [городи] Данилiв i Стiжок, а, звiдти пославши [воiв], розметав. Василько ж, пославши [воiв], Крем’янець розметав i Луцьк.

Тим часом Василько-князь послав iз Шумська владику Іоанна вперед до брата свого Данила.

І владика, приiхавши до Данила-князя, почав йому розповiдати про те, що сталося, i про Бурондаiв гнiв сказав йому. Данило тодi, убоявшися, втiк у Ляхи, а з Ляхiв побiг в Угри.

І тодi рушив Бурондай до [города] Володимира, а Василько-князь – iз ним. Але не дiйшов вiн до города, а став на [селi] Житанi на нiч. Бурондай же став мовити про Володимир: «Васильку! Розмечи город!» І князь Василько почав думати в собi про город, тому що не можна було розкидати його скоро через [його] величину.

[І] повелiв вiн запалити його, i так за нiч вiн згорiв увесь.

А назавтра приiхав Бурондай у Володимир i побачив своiми очима, що город згорiв увесь. І став вiн обiдати у Василька на дворi i пити. Пообiдавши ж i пивши, лiг вiн на нiч у [городку] П’ятиднях.

А назавтра прислав вiн татарина, на iм’я Баймура, i Баймур, приiхавши до князя, сказав: «Васильку! Прислав мене Бурондай i велiв менi город розкопати». Сказав тодi йому Василько: «Роби, що звелено тобi».