Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?

, коли був знайдений рукопис цього твору у Стародубському повiтi Чернiгiвськоi губернii, де iснувала сильна традицiя козацького лiтописання. Твiр поширювався в рукописних копiях. У 1846 р. його опублiкував Осип Бодянський, вiдомий вчений, прихильник слов’янофiльства, у Москвi в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а також окремою книгою. У першодруцi був зазначений автор твору – покiйний тодi епископ Георгiй Кониський. Проте дуже швидко з’явилися сумнiви щодо авторства цiеi особи.

До сьогоднi питання авторства твору не е вирiшеним.

Називалися рiзнi iмена ймовiрних творцiв «Історii русiв». На основi аналiзу твору можемо хiба що констатувати наступне: його автор жив у другiй половинi ХVІІІ – на початку ХІХ ст., можливо, навчався в Киево-Могилянськiй академii, а також десь у Росii; служив у росiйськiй армii, воював з турками, добре знав пiвдень Украiни, Молдавiю та Крим; жив на Чернiгiвщинi. Принаймнi в книзi часто говориться про подii на Стародубщинi – пiвнiчнiй частинi Чернiгiвськоi губернii.

Характеризуючи «Історiю русiв», Валерiй Шевчук справедливо зазначав: «Вона подавала картину iсторичного розвитку Украiни вiд найдавнiших часiв до другоi половини ХVІІІ столiття, власне, до 1769 року.

Автор працював у традицiях так званих козацьких лiтописiв, тими лiтописами вiн i користувався, доповнюючи виклад переказами, власними споминами, а подекуди (ХVІІІ столiття) – документами. Основна засада твору – натуральне, моральне та iсторичне право кожного народу на самостiйний державно-полiтичний розвиток, а боротьба украiнського народу за визволення – головний змiст книги.

Загалом автор не мав на метi писати iсторiю Украiни, а дав свою мис-ленну картину цiеi iсторii»[44 - Шевчук В. Нерозгаданi таемницi «Історii русiв» // Історiя русiв / пер. І. Драча. – К., 1991. – С. 18.].

Валерiй Шевчук

Автор «Історii…» подае свою версiю виникнення назви «козаки». Вiн вважае, що в давнi часи козакiв iменували козарами, якi були хоробрими воiнами. Потiм iх перейменували: «Цi воiни, часто своiм союзникам допомагаючи, а паче Грекам у вiйнах з iхнiми ворогами, перейменованi Царем Грецьким Константином Мономахом з Козарiв на Козакiв, – i така назва назавжди вже у них залишилась»[45 - Там само.

– С. 38.].

Основна увага в «Історii русiв» звертаеться на дiяльнiсть козацтва наприкiнцi XVI—XVIII ст., коли воно вийшло на суспiльну арену й оформилося як окремий соцiальний стан. Тут автор, звiсно, не мiг обiйти увагою постать Сагайдачного.