Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?

Грабянка спецiально звертае увагу, що Сагайдачний за цi своi дiяння був пошанований владою Речi Посполитоi: «За справи цi Сагайдачний у короля та Речi Посполитоi удостоiвся поваги та вiдстояв волю велику для люду малоруського, коли б гетьман оцей запорiзький Сагайдачний з козаками не вистояли проти турок i татар, то турки б в Росii (так у той час iменувалися землi Украiни й Бiлорусii. – П. К.) та Польщi з церков i кастьолiв стайнi для коней поробили»[41 - Там само.].

Говорить Грабянка i про смерть Сагайдачного, вказуючи при цьому, що той був оборонцем православноi вiри: «Року 1622 Петро Сагайдачний, славний гетьман запорiзький, великий оборонець вiри православноi та ктитор Братського монастиря i школ латинських – преставився; тiло його вiддане землi в Киевi, у Братському монастирi, i схоронене було з великим сумом вiйська запорiзького i всього люду православного»[42 - Там само.

].

Варто вiдзначити, що Грабянка писав про Сагайдачного тодi, коли той давно помер – з того часу минуло понад вiсiмдесят рокiв.

Як правило, за такий час народна усна пам’ять про дiяча «стираеться». А для збереження пам’ятi потрiбна письмова традицiя. Грабянка якраз був одним iз тих, хто формував писемний образ Сагайдачного. У цьому образi можна видiлити кiлька моментiв: по-перше, Сагайдачний iменуеться Грабянкою гетьманом – що, безперечно, пiдiймало статус цього козацького ватажка; по-друге, Сагайдачний подаеться як вiйськовий дiяч, що воюе проти туркiв i визволяе християнських бранцiв; звертаеться, зокрема, увага на його морський похiд на Кафу; по-трете, вiн постае як чiльний герой Хотинськоi битви 1621 р.

Однiею з найвизначнiших пам’яток «козацькоi лiтератури», яку можна вважати продовженням козацьких лiтописiв, е «Історiя русiв»[43 - Бердник О. С. «Исторiя Русовъ» як метатекст. – Донецьк, 2002; Оглоблин О. П. Люди староi Украiни. – Мюнхен, 1959; Janowski L. O tak zwanej «Historyi Rusоw». – Krakоw, 1913.]. Твiр справив великий вплив на Тараса Шевченка, деякi твори Кобзаря е своерiдною переiнтерпретацiею сюжетiв «Історii…» Пiд впливом цього твору перебували також Микола Костомаров i Пантелеймон Кулiш, хоча вони й виявляли критичне ставлення до фактажу «Історii…».

Використовували «Історiю русiв» iншi украiнськi автори ХІХ ст., зверталися до неi Микола Гоголь i Олександр Пушкiн, а також окремi росiйськi письменники та iсторики.

Перша згадка про «Історiю Русiв» припадае на 1828 р.