Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?

Історiя Речi Посполитоi як iсторiя багатьох народiв, 1505—1795. Громадяни, iхня держава, суспiльство, культура. – К., 2011.]. Для шляхти та й загалом iнших верств населення цiеi держави бiльше важили не етнiчнi, а становi, релiгiйнi, полiтичнi чинники. Правда, в межах Речi Посполитоi в ранньомодернi часи йшов процес формування кiлькох новочасних нацiональних спiльнот – польськоi, украiнськоi, бiлоруськоi, литовськоi, почасти нiмецькоi. Це був непростий процес – зi своiми «припливами» й «вiдливами» Тому, певно, не варто так категорично стверджувати, як це робить Грушевський, що служiння цiй державi е «злочин перед власними нацiональними iнтересами».

Також варто враховувати, що Грушевський, працюючи у Львiвському унiверситетi, зустрiчався з антиукраiнськими дiями польських шовiнiстiв. Якраз наприкiнцi ХІХ – на початку ХХ ст., коли вiн там викладав, на Галичинi спостерiгалося протистояння мiж поляками й украiнцями. Цей чинник вiдiграв не останню роль у формуваннi антипольських настроiв у цього вченого, якi знайшли вияв у його iсторичних працях, зокрема в «Історii Украiни-Руси».

Незважаючи на таке стримане ставлення Грушевського до постатi Сагайдачного i навiть звинувачення козацького гетьмана в «зрадi нацiональним iнтересам», у проукраiнськи орiентованiй iсторiографii утвердився позитивний образ цього козацького провiдника. Йому, як правило, давалася висока оцiнка. Це, наприклад, бачимо в рiзноманiтних книгах-синтезах з iсторii Украiни. Так, в «Історii украiнського народу» Олександри Єфименко (1848—1918) вiдзначаеться, що «фактично сила козацького вiйська пiд керiвництвом Сагайдачного… сильно зросла»[91 - Ефименко А.

Я. История украинского народа. – К., 1990. – С. 206.]. Дмитро Дорошенко (1882—1951) в «Нарисi iсторii Украiни» писав, що «Петро Конашевич-Сагайдачний е найбiльш видатною фiгурою, яку висунула украiнська козаччина перед Богданом Хмельницьким, i одним з видатнiших украiнських дiячiв взагалi. Його особа й дiяльнiсть заслужили високу оцiнку вже з боку сучасникiв i перейшли в потомство, вкритi ореолом слави»[92 - Дорошенко Д. І. Нарис iсторii Украiни. – Львiв, 1991. – С. 204.].

Не менш високу оцiнку Сагайдачному як реформатора козацтва дала в своiй «Історii Украiни» Наталiя Полонська-Василенко (1884—1973). «Сагайдачний, – писала вона, – провiв грунтовну реформу козацтва, перетворивши окремi партизанськi ватаги на регулярне вiйсько з суворою дисциплiною.