Петро Конашевич-Сагайдачний – творець української нації?

«Вiршi…» представляють дещо iншу концепцiю людського безсмертя на вiдмiну вiд тiеi, яка була притаманна традицiйному середньовiчному християнству. У перiод Середньовiччя безсмертя трактувалося майже виключно в сенсi релiгiйному: людина мае воскреснути тодi, коли настане кiнець свiту i Страшний суд, саме на цьому судi будуть вiддiленi праведники вiд грiшникiв (у залежностi вiд дiянь своiх) й, вiдповiдно, праведники житимуть у царствi небесному, а грiшники – у пеклi. Така концепцiя не передбачала iндивiдуалiзацii.

«Справжня» людина в даному випадку трактувалася як член християнськоi спiльноти (нехристияни ж розглядалися як невiрнi). Ця людина мае дотримуватися певних правил. Дотримання чи недотримання iх визначае ступiнь ii праведностi/грiховностi, а також долю в загробному життi.

Ренесанс певним чином видозмiнюе цю концепцiю. Звiсно, християнське розумiння безсмертя залишаеться, проте поряд iз суто релiгiйним розумiнням з’являеться розумiння свiтське. Вiдповiдно до ренесансних поглядiв, людина може завдяки своiм дiянням заслужити славу й добру пам’ять у вдячних нащадкiв.

При цьому потрiбно зафiксувати цi дiяння в письмовiй формi, зокрема у поетичному словi.

У «Вiршах…» якраз маемо втiлення таких ренесансних поглядiв. Звiсно, автор не вiдкидае християнського розумiння безсмертя. У творi багато говориться про те, що земне життя не мае особливоi цiнностi, що необхiдно думати й турбуватися про життя потойбiчне, готуватися до нього. Та, незважаючи на це, багато говориться про дiяння Сагайдачного, про те, що саме своiми вчинками вiн заслужив собi славу й що ця слава впродовж багатьох вiкiв зберiгатиметься:

«На безсмертну заслужив славу, наш гетьмане,

Нi, вона у забуттi, певне, не настане!

Поки Днiстер iз Днiпром многорибнi плинуть,

Поти справи всi твоi славно будуть линуть.

Не впадеш у глибину забуття безличну,

Не загинеш у лiтах – маеш славу вiчну!

Бо, як Грецiя звиша Нестора-героя,

Ахiллеса, Аякса, а Гектора – Троя,

І атенцi як царя хвалять Перiклеса,

Честять славного в одно ще й Темiстоклеса,

Рим смiливого свого хвалить Курцiуса,

І щасливого в бою славить Помпеуса,

Сагайдачний на Русi хай дiстане славу,

В вiчну пам’ять те iм’я занесуть по праву,

Щоб военнii його подвиги всi знали,

Щоб народи те iм’я завжди шанували»[11 - Сакович К.

Вiршi на жалiсний погреб… Петра Конашевича-Сагайдачного… / пер. В. Шевчук. – С. 178.].