Ярослав Мудрий

, Павло Загребельний почав писати роман про Ярослава Мудрого «Диво»[52 - Загребельний П. Твори: в шести томах. – К., 1979. – Т. 2. – С. 5—575.]. У 1968 р. твiр побачив свiт. Загребельний, як вiдомо, мав добрi стосунки з вищим компартiйним керiвництвом Украiни, зокрема Володимиром Щербицьким. Зрештою, вiн сам належав до високих функцiонерiв Спiлки письменникiв Украiни – органiзацii, яка прискiпливо контролювалася компартiйними структурами.

П.

 А. Загребельний

У романi три сюжетнi лiнii, якi часом пересiкаються. Це – лiнiя сучасна, де дiють професори Гордiй Отава та його син Борис. Пiд час нiмецькоi окупацii Киева Гордiя хоче використати штурмбанфюрер Адальберт Шнурре. Пропонуе йому реставрувати фрески Софii Киiвськоi.

Друга сюжетна лiнiя – iсторiя будiвничого Софii Киiвськоi Сивоока, який був таемно похований пiд плитами побудованого ним храму. Мимоволi тут простежуеться паралель iз похованням Ярослава Мудрого в саркофазi в Софii Киiвськiй.

Ця лiнiя протиставляеться княжiй лiнii – iсторii Ярослава Мудрого. Не князь створюе Софiю Киiвську, а Сивоок. Проте Ярослав наказуе знищити пергамент, у якому було написано про Сивоока, i написати новий, де говорилось би, що саме вiн, князь, заклав храм Софii. У цьому ж храмi пiсля його побудови Ярослав стае уже не князем, а кесарем.

Не виключено, що Загребельному порекомендували написати «правильний» роман про Ярослава Мудрого, де би проводилася думка, що цей князь створив цiннi культурнi релiквii, якi хотiли забрати нiмецькi окупанти, але iх все ж вдалося врятувати.

У романi «Диво» маемо типове протиставлення в дусi народництва елiти, представником якоi е Ярослав Мудрий, та народу, яскравим репрезентантом котрого е робоча людина, будiвельник Сивоок. Це протиставлення простежуеться навiть на «мiстично-сакральному рiвнi».

Прах Сивоока (позитивного героя, «праведника») таемно схований у Софiйському соборi, де вiнчався на царство князь (персонаж, радше, негативний), який часто творив недобрi й негiднi вчинки. Це нiби натяк на те, що останки Ярослава Мудрого, захованi в саркофазi Софii Киiвськоi, не мають великоi цiнностi. Цiннiсть мае прах простолюдина пiд плитами храму-дива.