Ярослав Мудрий

На екрани вiн вийшов у 1981 р. Сценарiй фiльму написали Павло Загребельний, Михайло Вепринський i Григорiй Кохан. Останнiй же був i головним режисером. Фiльм замислювався як епiчний твiр, що мав на метi показати велич Русi. Подiбнi епiчнi твори були притаманнi радянському кiнематографу епохи «застою».

Хоча у фiльмi нiби показуеться Киiвська Русь, насправдi ця Русь виявилася занадто русифiкованою. Одяг дiйових осiб був стилiзацiею одягу московiтiв допетровського перiоду. Мовою фiльму була мова росiйська, де поняття руський i росiйський звучали iдентично, наприклад, «русская земля».

Росiйською мовою цитувалися й руськi лiтописи. Глядач, дивлячись цей фiльм, мимоволi сприймав Киiвську Русь як Росiю.

«Ярослав Мудрий» мав двi серii. У першiй розповiдалося про дитинство, молодiсть i непростий шлях князя до влади. У другiй йшлося про дiяльнiсть Ярослава, коли вiн оволодiв киiвським престолом.

Завершуеться фiльм епiчним гепi-ендом: пiд стiнами Киева русичi, чи то – «русские», вщент розбивають печенiгiв.

Пiсля чого Ярослав виголошуе патрiотичну промову про могутнiсть Русi[59 - https://www. youtube.com/watch? v=0azmkU4hM7A].

Складно говорити про захоплюючий динамiчний сюжет фiльму «Ярослав Мудрий». Чимось вiн нагадував барвистий патрiотичний лубок – особливо це стосувалося другоi серii. У нiй показано, як князь Ярослав займаеться державними справами, розбудовуе свою столицю – Киiв, переймаеться питаннями культури, примiром, вiдвiдуе школу, де суворий вчитель, що не жалiе для своiх учнiв букiв, змушуе iх писати «Печенiг – ворог русича».

Ну, чим не радянська контрпропаганда часiв «застою»!

Фiльм «Ярослав Мудрий» так i не став помiтним явищем у радянськiй кiнематографii. На це була низка причин. Художньо фiльм вийшов слабким. Не мав вiн чiткоi сюжетноi лiнii. Чимало сцен виглядали як надуманi. Зрештою, надуманим була й епiчнiсть фiльму. Сумнiвно, що вiн мiг пробудити тодi в радянських людей сильнi патрiотичнi почуття. Адже вийшов цей кiнофiльм на екрани у пiк «застою», коли вiдчувалася невiдповiднiсть декларованих «партiею й урядом» цiнностей i життевих реалiй.

Тому апеляцiя до «величi в минулому» на фонi соцiальноi й економiчноi деградацii не викликала захоплення – радше, байдужiсть чи навiть роздратування.

Цiкавi метаморфози з образом Ярослава Мудрого вiдбулися в пострадянський перiод, коли Росiя й Украiна стали окремими державами. Можна говорити, що мiж цими краiнами було i е змагання за князя Ярослава Мудрого та його спадок.