Ярослав Мудрий

Розповiдаючи про закликання варягiв, лiтописець лише пунктирно описуе дiяльнiсть Рюрика: вiн починае княжити в Ладозi й посилае своiх братiв у iншi важливi стратегiчнi пункти своеi землi. Щодо якихось iдеологiчних заходiв Рюрика, то тут повне мовчання. Це й зрозумiло. Адже твiр писав християнин. І в нього не було нiякого бажання говорити про язичницьку дiяльнiсть князя.

Чи можна вести мову про iснування держави Рюрика в Пiвнiчнiй Русi в ІХ ст.? Принаймнi «Повiсть минулих лiт» на це не вказуе. Про дiяння Рюрика нiчого не розповiдаеться – окрiм того, що вiн осiв у Старiй Ладозi, а його брати в iнших факторiях, Бiлому озерi та Ізборську.

Напевно, Рюрик стояв на чолi вiйськово-торговоi корпорацii, яка, з одного боку, займалася торгiвлею мiж краiнами Сходу й Балтикою, а, з другого боку, користаючись вiйськовою силою, визискувала мiсцеве населення, вимагаючи вiд нього данину, частина якоi йшла на власнi потреби варягiв, а частина пускалася в торговий оборот. Ведення торгiвлi вимагало письмовоi фiксацii даних. Тому у варягiв Рюрика мала б iснувати писемнiсть – хай навiть примiтивна. Певно, завдяки цiй писемностi й збереглася пам’ять про цього варязького князя. У корпорацii, на чолi якоi стояв Рюрик та його родичi, можна при бажаннi побачити «початки державностi». Однак ця протодержава, здiйснюючи управлiння певною масою людей, мала на собi помiтну печать тимчасовостi.

По-перше, вона зберiгалася до того часу, поки iснував торговий iнтерес. Його зникнення вело до деградацii цього державного органiзму.

По-друге, ця протодержава «не мала територii». Тобто, звiсно, певна територiя, яку контролював Рюрик та його брати, була. Але для них вона не мала великого значення. Для Рюрика i його клану важливим був торговий шлях, на якому вони мали своi факторii. Землi, якi знаходилися навколо цих факторiй i з яких збиралася данина, мали, радше, другорядне значення. Великих доходiв вони не давали. На них панувало натуральне господарство – у той час як у факторiях бачимо вiдносно iнтенсивнi товарно-грошовi вiдносини.

Із навколишнiх земель варягами бралася хiба що певна продукцiя, що користувалася попитом на ринку. Як правило, нею були мед, вiск, хутро, а також раби. Але щоб це взяти, треба було застосувати вiйськову силу. Це не завжди давало належну вiддачу – особливо, коли доводилося здiйснювати походи на значнi вiдстанi. До того ж мiсцеве населення нерiдко чинило протидiю варягам, якi збирали данину.