Галицька сага. Ante bellum

Дехто тримав великi транспаранти, у яких пiдтримував мудре рiшення партii й обiцяв зробити Киiв ще кращим; хтось нiс портрети керiвникiв партii, причому найбiльшим було, звичайно, зображення Сталiна, а за кiлькiстю переважали портрети Станiслава Косiора – першого секретаря ЦК КП(б)У, як людини, яка, на думку киян, i спричинилася до перенесення столицi.

Степановi Бiлецькому недавно виповнилось тридцять сiм рокiв, але вiн досi був звичайним коректором Держвидаву i йому не свiтила перспектива отримати якусь iншу, не таку непримiтну посаду.

Переiзд керiвних органiв з Харкова Степан сприйняв як шанс щось помiняти у своему життi. Особливе сподiвання Бiлецький покладав на наркома народноi освiти Володимира Затонського, з котрим був знайомий ще з рокiв громадянськоi вiйни i доручення якого виконував тут, у Киевi, тодi ще захопленому Павлом Скоропадським. Степановi здавалося, що як тiльки товариш Затонський побачить його, то неодмiнно запропонуе роботу ближче до себе, можливо, навiть у самому Наркоматi.

Про його мрiю знав один лише Сергiй Вашуленко, його товариш по роботi. Щоправда, Сергiй був редактором i йому довiряли значно вiдповiдальнiшу роботу, анiж Степановi. Саме пiсля Вашуленка готовий матерiал потрапляв до Бiлецького, а тодi, вже остаточно перевiрений, вiдправлявся до друку.

Щоправда, Сергiй не подiляв оптимiзму Степана.

– Забудь це! – говорив вiн бувало, коли вони пiсля роботи зупинялися бiля бочки з пивом. – Невже ти думаеш, що нарком освiти пам’ятае про якогось Степана Бiлецького, з ким мимохiдь зустрiчався шiстнадцять рокiв тому?

– Тодi я отримав вiд нього бойове партiйне завдання! – ображений такими словами вiдповiв Бiлецький.

– І ти думаеш, що тебе запам’ятали? Чи ти гадаеш, що ти там був один такий?

Зазвичай таку реакцiю Вашуленка Бiлецький пояснював лише тим, що, на вiдмiну вiд нього самого, Сергiй на вiйнi не був, пересидiв ii тут, у Киевi, зустрiчаючи владу, яка мiнялася iз дивовижною черговiстю. Степан був переконаний, що й свою престижну, як на думку простого коректора, посаду Вашуленко отримав незаслужено, адже, дiйсно, хiба може бути серйозною перевагою той факт, що той встиг закiнчити чотири курси мiсцевого унiверситету.

У самого Степана Бiлецького перед партiею значно бiльше заслуг!

Але навiть такi неприемнi сумнiви не стали на завадi якщо не дружбi, то просто звичайним дружнiм вiдносинам мiж чоловiками. Принаймнi нiхто не вiдмовлявся, коли iнший запрошував на пиво.