Галицька сага. Ante bellum

– Так, тут справа смаку! Що ж, пiшли!

Мiстечко виявилося не таким i великим навiть за швейцарськими мiрками, але вже поверхневий погляд пiдказував, що людей на вулицях було значно бiльше, анiж iх могли умiстити ошатнi будиночки.

– Це так званi «деннi» туристи, – пояснив Євген Коновалець, коли вони з Андрiем Мельником йшли освiтленою серпневим сонцем вулицею. – Курорт усiх не умiстить, тому туристи оселяються у селах навколо нього, а сюди приiжджають лише на день. Так дешевше!

Повз них пройшла весела компанiя дiвчат.

– Знаеш, Андрiю, iнодi я заздрю цiй безтурботностi, – сказав вiн. – Бувае находить якась хандра, особливо пiсля подiбних новин, як от сьогоднi, хочеться кинути все i нi про що не думати.

– І надовго тебе вистачае? – поцiкавився Мельник, здивований такiй вiдвертостi швагра.

– Ненадовго! Коли присвятив себе боротьбi, то вже не можеш без цього жити. Як подумаеш, як е там, то одразу все повертаеться на своi мiсця. По сутi, Андрiю, хто що б там не говорив, але ми, саме ми, ветерани, посилаемо цих дiтей у тюрми.

– Якби вони самi не бажали цього, ми нiчого не зробили б, – заперечив Мельник.

– І все ж неспокiйно на душi! Серед цих дванадцяти, яких арештувала польська полiцiя, ще жодного одруженого. Скiльки iм дадуть? Двадцять рокiв? Кару смертi? Та навiть двадцять рокiв! Вийдуть вже такими, що про дiтей i думати пiзно. А там двi дiвчини! Хто у сорок народжуе? А ми сидимо тут у спокоi, дивимось на швейцарських лижниць i роздумуемо про нашу боротьбу.

Мельник скрушно похитав головою.

– Не подобаеться менi твiй настрiй! – признався вiн.

– Та менi самому вiн не подобаеться! Певно, що виною цьому е спокiйна Європа. Вона стомилася вiд великоi вiйни i не хоче навiть помiчати того, що свiт вже не такий, яким вiн був десять рокiв тому. Тодi люди були упевненi, що лише божевiльному захочеться знову вiдкрити цей ящик вiйни, перед яким сумнозвiсний «ящик Пандори» виглядае безневинною музичною шкатулкою.

Андрiй Мельник деякий час йшов мовчки.

– Ти гадаеш, буде вiйна? – обережно запитав вiн.

– Переконаний! Ти читав Гiтлера?

– «Майн кампф»? Доводилося. І то буквально недавно. Князь Фелiкс е якщо не шанувальником рейхсканцлера, то принаймнi слiдкуе за ним.

– І правильно робить! Люксембург якраз лежить мiж Нiмеччиною та Францiею, на яку у нiмцiв вирiс великий зуб.