Галицька сага. Ante bellum

Це дiйсно був монастир, вiрнiше, вiд нього залишилися однi лише споруди. Всюди панував безлад, котрого певно не було у тi часи, коли тут господарювали монахи. Зараз же про якийсь порядок нiхто не думав: нi конвоiри, нi тим бiльше ув’язненi, адже у кожного були своi плани: у перших – зробити життя других нестерпним, а то й просто неможливим, а другi намагалися цьому опиратися. Де вже тут було до порядку на територii табору!

Так само четвiрками iх розштовхали у рiзнi будинки. Десь помiстився один ряд, а кудись зайшло i декiлька.

Осип Букшований зi своiми товаришами по нещастю опинилися у просторiй кiмнатi, заставленiй нарами обабiч довгого проходу, в кiнцi котрого стояла закiптявлена бочка. Видно, в холоднi днi там горiв вогонь. Стiни кiмнати були полупленi, подекуди побiленi вапном, що вже встигло облiзти, i де-не-де можна побачити блiдi зображення святих.

Побачивши це, Афанасiй перехрестився.

– Тут, видно, була трапезна, – повiдомив вiн.

– А тепер тут живемо ми!

З ближчих нар назустрiч пiднявся зарослий чолов’яга.

Колись, ще за нормального життя, вiн, безперечно, мав не такий страхiтливий вигляд, але зараз перед прибулими стояв худий немiчний чоловiк.

– Навiть не буду питати, звiдки ви. Такий запах завжди мають тi, хто тiльки прибув кораблем смертникiв. Ви з нинiшнього транспорту? Хто ви? – запитав вiн.

– А що вам сказати? Імена? То ми можемо як на сповiдi всього наговорити!

– Тодi яка стаття?

– Ото вже лiпше! П’ятдесят четверта! А у них п’ятдесят восьма[7 - В УРСР «полiтичною» вважалася 54 стаття КК.

]!

– Ви з Украiни?

У вiдповiдь Букшований лише кивнув головою.

– Де нашi мiсця? – поцiкавився.

– Отам! – Незнайомець показав ближче до закопченоi бочки. – Вам вистачить. Вчора п’ятеро не вернуло з лiсоповалу. Нинi, певно, також не дорахуемось.

Осип хотiв було запитати, де решта, але потреба у цьому одразу зникла. Натомiсть вiн поставив iнше запитання:

– А ви?

– Я черговий, – вiдповiв той i додав: – І хворий.

Пiсля цих слiв зникло бажання щось запитувати далi. Четверо новоприбулих, включаючи крондштадця, рушили до вказаних мiсць. Найпершим i найбiльшим бажанням було просто лягти i витягнути стомленi добовим стоянням ноги, що вони не забарилися зробити.

Вже коли за вузькими загратованими вiкнами почорнiло, до трапезноi повернулися ii жителi. Лише кинувши побiжний погляд на прибулих, вони розiйшлися по своiх мiсцях.