Галицька сага. Майбутня сила

Незвиклi до подiбних переходiв Григорiй та Василь (а судячи з виразiв облич, i тарнополяни) вже на початку «походу» вiдчули втому в ногах, але все ж зумiли пiднятися на вибрану провiдником гору. Перед ними вiдкрилася незабутня, не бачена до того картина украiнських Карпат.

Незвично було бачити тому-таки Кандибi пiд ногами бiлi хмари. На них не треба було задирати голову, але можна порухати ногою.

Найближча полонина якраз освiтлювалася сонцем, вiд чого трава мала аж салатовий колiр, на вiдмiну вiд зеленоi неосвiтленоi.

Чим далi, тим бiльше синiли гори й менше вгадувалися окремi деталi.

П’ятiрка туристiв настiльки захопилася спогляданням цiеi краси, що прогавила момент появи поруч двох чоловiкiв.

– Милуетесь нашими Карпатами, молодi люди? – запитав один.

З несподiванки «молодi люди» здригнулися. На незнайомцях був звичний для даного ландшафту одяг, що завершувався модними капелюхами з прикрiпленими до них гiлочками хвоi. У кожного на плечi висiла рушниця.

Вони були однолiтками, але значно старшими за наших друзiв. Тим не менше Мирон Ганiткевич одного упiзнав.

– Доброго дня, пане Андрiю! – привiтався вiн. – Ось привiв молодших друзiв, щоб подивилися на цю красу.

– Ви мене знаете? – здивувався той.

– Звичайно! Ви приiжджали до нас в Сокаль у березнi двадцять четвертого року. Перед тим як вас…

Вiн хотiв закiнчити «заарештували», але вчасно зупинився, не бажаючи говорити зайве.

Це вiдзначив i Андрiй Мельник. Натомiсть вiн сказав:

– Я так розумiю, що ви з табору внизу.

І кивнув головою в напрямку пластовоi оселi.

– Так, ми звiдтам! – пiдтвердив Мирон i подивився на супутника Мельника.

Цей погляд помiтив i Мельник. Несподiвано для всiх вiн перейшов на нiмецьку мову. На щастя, галичани нею володiли вiльно.

– Ось, Ваша Високосте, не ми лише в захопленнi вiд тутешнiх краевидiв! – сказав Мельник. – Але й цi молодi люди!

«Їхня Високiсть» розумiюче кивнув головою.

А Мельник знову заговорив украiнською:

– Маю честь представити вам Його Високiсть Фелiкса Бурбон-Парму, принца Люксембурзького. Його Високiсть перебувае тут як особистий гiсть Його Емiненцii.

Мельник на мить замовк.

– Я так розумiю, що представляти вас не варто, – знову сказав вiн. – Не через те, що ви не князiвськоi кровi, але через конспiрацiю.

Андрiй Мельник пiдняв капелюха.