Галицька сага. Майбутня сила

Вiн сiв бiля лiжка товариша, довго дивився на лiву сторону обличчя (Данило досi не мiг лежати на спинi). Той спробував усмiхнутися, але навiть це вийшло у нього не найкращим чином.

– Не треба нiчого говорити! – мовив Кость. – Дякую тобi, що не видав нас iз Василем. Не переживай! Виздоровлюй, а з Павловським я розберусьи сам!

Данило хотiв було щось заперечити, але поки вiн збирався на силi, Кость уже пiдвiвся й залишив кiмнату.

Вiн iз здивуванням побачив, як повз браму Солтисiв поважно проiхала бричка, якою керувала Зофiя Павловська.

Тепер вона вже не боялася iхати через ненависний iй Перетин.

6

Бойовики! Згинув найкращий з-помiж нас: згинув найближчий друг i Ваш Комендант.

    Із вiдозви Крайовоi Команди УВО

Дверi камери грюкнули, почувся звук ключа, що закривав замок.

Лише тепер Юлiан Головiнський дозволив собi розслабитися. Вiн i далi продовжував стояти посеред камери, тримаючи руки в кишенях, хоч останнi днi i були важкими. Безперервнi допити переривалися лише тодi, коли полiцейськi стомлювалися самi i вiдправлялися або додому, або у сусiдню кiмнату вiдпочити.

Тодi i йому давали можливiсть хоча б вiдiйти вiд одноманiтноi рутини допиту.

Сьогоднiшнiй день (Боже, а який сьогоднi день? Заарештували його двадцятого, але вiдтодi вiн остаточно втратив лiк дням, проведених у тюрмi.) вiдрiзнявся вiд попереднiх хоча б тим, що Головiнського нiхто не чiпав, вiн мав можливiсть вiдпочити i розiбратися у причинi, чому так з ним сталося.

Нi, тут треба говорити не про причину, а декiлька причин.

Досi йому вдавалося залишатися поза пiдозрою полiцii. Звичайно, львiвськi кримiналiсти пiдозрювали, що за всiма саботажними акцiями у воеводствi стоiть хтось обiзнаний у справах, з вiйськовим досвiдом, зi знанням конспiрацii, але жодного разу пiсля гучних акцiй Украiнськоi Вiйськовоi Органiзацii, а вiд недавнього часу Органiзацii Украiнських Нацiоналiстiв, нiде не випливало iм’я iх органiзатора. Тобто Головiнський був, його навiть пiдозрювали, але тим не менше вiн залишався невидимим.

Навiть пiсля вбивства шкiльного куратора Станiслава Собiнського у 1927 роцi його заарештували з-помiж великоi кiлькостi iнших украiнських активiстiв, але чогось конкретного польська полiцiя проти нього не мала. На судi вiн захищав себе сам, i поляки змушенi були його вiдпустити.

Неприемностi почалися лише пiсля того, як Юлiан Головiнський став Крайовим Провiдником ОУН на захiдних землях.