Галицька сага. Майбутня сила

Тому Голова ОУН забажав зустрiтися з ним саме там.

Євген Коновалець проживав у готелi на Кантгассе. Головiнський так i не зрозумiв, чи постiйно там мешкае Голова ОУН, чи лише наймае тимчасове помешкання, але з того, як до нього ставилася прислуга, Юлiан зробив висновок, що Коновалець там частий гiсть.

Цей готель не був для Юлiана Головiнського чимось невiдомим. Саме тут у далекому двадцять другому роцi вiн мав розмову з Євгеном Петрушевичем перед тим, як вiдправитися до Львова на зустрiч iз тим-таки Коновальцем, щоб навернути того на iстинний шлях.

Зустрiч закiнчилася для колишнього Диктатора ЗУНР зовсiм не так, як тому хотiлося: замiсть того, щоб заставити голову УВО пристати на умови, що iх висунув уряд в екзилi, а якщо цього не вдасться, то й злiквiдувати непокiрного полковника, Головiнський перейшов на його бiк. Тепер же, коли у Вiднi про Петрушевича згадують лише вряди-годи, причому майже завжди у негативному аспектi, серед украiнськоi емiграцii головним став Євген Коновалець. Особливо його становище змiцнилося пiсля утворення Органiзацii Украiнських Нацiоналiстiв. Щоправда, нiкуди не подiлася й УВО. Зрештою, саме це i стало причиною того, що сьомого вересня Юлiан Головiнський постукав у дверi номера на третьому поверсi.

Назустрiч з-за столу пiднявся зовсiм iнший Євген Коновалець. Важко було повiрити, що це той полковник, з яким Головiнський зустрiчався вiсiм рокiв тому. Тодi це був жвавий чоловiк, безстрашний, у деяких випадках навiть легковажний, а тепер перед ним стояла стомлена людина, усвiдомлена важливостi того, що робить.

– Як доiхали, сотнику? – поцiкавився Коновалець, запросивши гостя до столу.

– Дякую, добре! Довелося затриматися декiлька днiв у Будапештi: тамтешнiм властям видалися пiдозрiлими моi документи, – вiдказав Головiнський.

– Розiбралися?

– Так. Тамтешнiй чиновник не надто добре розбирався у польських диграфах[14 - Диграф – буквосполучення з двох лiтер.].

Коновалець засмiявся.

– Ну, хто б говорив! Угорська мова в Європi взагалi е ходячим анекдотом! – сказав вiн.

 – Може, хочете кави?

– Дякую, але я вiддаю перевагу гербатi! – мовив Головiнський.

– Тiльки цього не варто говорити у столицi кави! Принаймнi не зрозумiють!

Коновалець пiдняв слухавку телефона i замовив каву та чай.

– Поки принесуть – поговоримо! – сказав Коновалець. – Вам вiдомо, чому ви тут?

– Це пов’язано iз ситуацiею на Галичинi.

З тону Головiнського, важко було визначити, чи стверджуе вiн чи запитуе.