Галицька сага. Невиправдані надії

Колись, ще у перший день прибуття Дмитра, мiж ними виникла суперечка, що переросла у бiйку, але за Панасом були всi полiтичнi, до того ж виявилося, що «король» знае односельця Панаса Федора Мороза, тому мiж ними виник своерiдний пакт про ненапад, якого обидвi сторони свято дотримувалися.

– Дмитре, чому нам iсти не дають? – запитав Копистко.

– А чому на роботу не женуть тебе не цiкавить? – замiсть Дмитра вiдповiв Бандера.

– На даний момент мене цiкавить не робота, а жратва, – вiдрубав «король».

– Не знаю, – признався Панас.

 – Сонце вже високо, а дверi, як бачиш, зачиненi.

– Може, недiлю на сьогоднi перенесли? – подав голос в’язень злiва.

– Мовчи, молокососе, коли великi люди розмовляють! – осадив його Копистко. – Краще поглянь через вiкно, чи не йдуть кликати до кухнi.

«Порушник спокою i субординацii», дрiбний злодюжка Семен Опришко, зiрвався зi свого мiсця, наблизився до маленького загратованого вiкна й притулився до нього обличчям. Знадвору доносилися глухi звуки.

– Що там? – поцiкавився Копистко.

– Щось бiгають всi, – вiдповiв Опришко. – Метушаться.

– Камалi не видно? – запитав Дмитро.

– Нi, не видно. Жовнiри чогось згуртувалися бiля комендатури. Чекають чогось.

– Може, перевiрку, – висловив припущення Олекса Гатчук, член ОУН iз Станiславiва. – Може, самого Костека.

– Якщо його, то нам кердик, – пiдсумував Копистко. – Цьому iсти не дай, лиш би познущатися над нами. Гей, Яблонський, чому нас не кличуть на роботу i не дають iсти? Може, вже твiй комунiзм настав?

Дмитро Панас усмiхнувся.

Як все-таки влучно охарактеризував Онуфрiй трiади члена КПЗУ Тадея Яблонського, що той старався висловити при кожнiй нагодi. Комунiсти у бараку трималися окремо (як, у принципi, iншi категорii в’язнiв: нацiоналiсти, кримiнальники, поляки) й займали ближнiй до виходу сектор. Тадей Яблонський не став вiдповiдати Копистку рiзкiстю на його випад, лише спокiйно сказав:

– Не розумiю вашого сарказму, Копистко, особливо зараз.

Надворi щось робиться, невiдомо, що нас чекае, i ваш тон тут недоречний.

Дмитровi Панасу набридла ця розмова. Вiн пiдвiвся, щоб ii закiнчити.

– Вперше в життi я згоден з комунiстом, – сказав Панас. – Але, пане Яблонський, прошу не вважати мене своiм спiльником. В основоположних началах я залишаюся непохитним.

– Що ж, не все втрачено, – багатозначно вiдповiв комунiст.

– Ідуть вiдчиняти барак, – подав голос Опришко й одразу ж зiскочив на пiдлогу.