Галицька сага. Невиправдані надії

– А далi ви можете забрати на складi свою одежу i йти куди хочете. Хочете до Гiтлера – йдiть, додому – тоже… А ми, комунiсти, дочекаемось армii-визволительки!

Мешканцi блоку заворушилися. Вони лише тепер, здаеться, зрозумiли, що це насправдi вiдбуваеться з ними i що така нездiйсненна ще вчора умова iхнього звiльнення – коли рухне Польща – таки настала.

– Як хоч звати тебе, «спасителю» ти наш? – запитав Копистко.

– Олександр Гаврилюк, – вiдказав той.

– Ви той самий лiтератор Гаврилюк? – здивувався Яблонський.

Той знову усмiхнувся:

– Та, певно, що я!

Тадей Яблонський потягнувся до нього. Вони привiталися. Це стало сигналом, що й iншi члени вже не iснуючоi Комунiстичноi партii Захiдноi Украiни захотiли привiтатися з «тим самим» Гаврилюком. Невдовзi «комунiстична фракцiя» блоку його покинула. За ними подалися поляки iз Нацiонально-радикального табору. Оунiвцi йти не спiшили.

– Двi декади – i «Польська юж згiнела»[6 - Пародiя на польський гiмн «Єще Польська не згiнела».

– Так, недооцiнили ми нiмцiв, – згодився Дмитро Панас.

– І совiти тоже! – вставив Василь Бандера. – От того нашi комунiсти й встигли захопити владу в таборi, бо першими взнали про своiх. Тiльки одного не розумiю.

– Чого? – запитав Дмитро.

– Вони так радiють, що прийде Червона армiя, що аж забули про своiх колег, котрi згинули в сибiрах. Вони гадають, що iх не те чекае?

– Пани нацiоналiсти, вам не про то треба думати! – перебив iхню розмову Онуфрiй Копистко.

Слова «головного бандита» блоку повернули украiнцiв до реальностi.

– Ти маеш рацiю, Онуфрiю! – пiдвiвся з нар Михайло Ратушний. – Але перед тим треба роздобути одяг i якiсь черевики. Я вже на тi трепи дивитися не можу!

– А чого наш комунiст назвав «спасителя» лiтератором? – поцiкавився Копистко, збираючи з нар свiй нехитрий скарб.

– Так, про Березу[7 - Йдеться про вiрш О. Гаврилюка «Пiсня з Берези».], – пiдтвердив Василь Бандера. – Вiн вже один раз був тут.

– Файно написав?

– Правду! Я не великий прихильник поезii, а тим бiльше комунiстичноi, але то можна читати!

Коли мешканцi блоку вийшли надвiр, там уже повсюди ходили колишнi в’язнi, ще не до кiнця усвiдомлюючи, що все найстрашнiше лишилося позаду.