Галицька сага. Невиправдані надії

Навiть, якщо ми не зустрiнемо своiх, однаково треба рухатись до столицi. Наказую у боi не вступати, берегти сили i набоi на потiм. За мною!

Густим лiсом швидко не поiдеш, тому минуло добрих пiв години, поки залишки ескадрону добралися до узлiсся. Вiд побаченого перехватило подих.

Там, де, за переконаннями капiтана Грота, ескадрон мав зустрiти своi вiйська, вони побачили нацiленi на них люфи танкiв, що стояли уперемiжку з мотоциклами. Кулемет кожного мотоцикла також дивився у iхнiй бiк.

Це вiдбулося настiльки несподiвано, що улани навiть не встигли зупинити своiх коней i виiхали на рiвне мiсце.

У цей момент, коли, здавалося, зупинився сам час, спереду хтось заговорив ламаною польською мовою.

– Польськi солдати! Ви хоробро билися, але нiмецьку армiю вам не перемогти! Ми пропонуемо вам скласти зброю! Нiмецьке командування обiцяе, що до вас будуть ставитися згiдно з Женевською конвенцiею щодо вiйськовополонених, – голос, пiдсилений мегафоном, боляче рiзав вухо.

– На роздуми даемо одну хвилину. Пiсля цього стрiляемо! – закiнчив власник голосу.

Мегафон виключили – i настала моторошна тиша.

– Пане капiтане, що будемо робити? – стривожено запитав пiдпоручник Грабовський.

Леопольд Грот безпорадно подивився на нiмцiв, потiм перевiв погляд на уланiв. І тi, й тi чекали на його рiшення.

– Здаемося! – сказав капiтан i першим злiз з коня.

За ним те саме зробили улани.

– Пане пiдпоручнику, ви йдiть першi! – наказав Грот.

– А ви? – запитав Грабовський.

– Я пiду останнiм!

Пiдпоручник востанне подивився на капiтана й обережно, щоб не дай Боже не спровокувати нiмцiв, рушив уперед. Марко Валько разом з iншими уланами крокував за пiдпоручником до групи нiмецьких офiцерiв, котрi спокiйно спостерiгали за всiма дiями полякiв.

Враз позаду почувся пострiл. Всi, як за командою, повернули голови. Капiтан Грот лежав на землi, одна рука стискала пiстолет, а у другiй була шабля.

Нiхто не сказав нi слова на такий вчинок командира. Настрiй уланiв зовсiм пiдупав, i вони, вiдчуваючи себе винними перед своiм командиром, поскидали на загальну купу шаблi та гвинтiвки. Їх вiдвели убiк i приставили для охорони двох солдатiв з гвинтiвками.

До зваленоi у купу зброi пiдiйшли офiцери i з цiкавiстю розглядали трофеi. Видно, iм найбiльше сподобались уланськi шаблi, бо саме цю зброю вони вибрали з-помiж iншоi.