Галицька сага. Невиправдані надії

 – А чому залишають? Не подобаеться менi це!»

Вiн далi продовжував спостерiгати за тим, що вiдбувалося спереду. Ось його увагу привернули iнша група вiйськових, якi в’iхали на територiю фортецi зi сходу. Вже перший погляд пiдказав йому, що це не нiмцi. Вiн бачив, як невiдомi солдати невмiло розгорнулися у шеренгу й одразу пiшли в атаку. Дещо позаду iхали, випускаючи синiй дим, три бронеавтомобiлi, досить-таки незграбнi, як на капiтана. Вiн не спiшив вiддавати команду, не дiзнавшись, проти кого, власне, буде воювати.

Коли наступаючi наблизилися на вiдстань пострiлу, Вацлав Радзишевський, нарештi, розпiзнав знаки розрiзнення.

– Росiяни? – здивувався вiн. – А вони що тут роблять?

(Нi капiтан, нi його пiдлеглi не знали, що вчорашньому перепочинку вони завдячують саме тому, що в мiсто Брест зайшли частини Червоноi армii. Генерал Гудерiан не хотiв псувати цей явно iсторичний день i показати комбригу Семену Кривошеiну, що нездатний зломити опiр полякiв. Вiдiрванi вiд свiту оточенi не знали, що ось уже п’ять днiв, як Польща веде вiйну не лише з нiмцями i словаками, а зi сходу у вiйну вступив Радянський Союз.

)

Невiдомо, що тут робить Червона армiя, але якщо вона наступае на форт Сiкорського, значить треба стрiляти. І капiтан Радзишевський вiддав команду до бою.

Вiн закiнчився досить швидко. Перед валами форту Сiкорського залишилися лежати з десяток червоноармiйцiв i димiв пiдбитий гарматою бронеавтомобiль. До вечора були спроби ще двiчi захопити форт, але i вони не увiнчалися успiхом.

Невiдомо, чи вiдiйшов Семен Кривошеiн вiд тактики громадянськоi вiйни, коли переважала думка: якщо довго бити в одне мiсце, то воно дасть трiщину, але два наступнi днi тривали одноманiтнi атаки, котрi нiчим не завершилися, лише побiльшало вбитих перед фортом.

Щоправда, у цих боях Богдан Вовк вже не брав участi. Йому «пощастило» спiймати випадкову кулю вже тодi, коли червоноармiйцi вiдступали пiсля невдалоi третьоi атаки. Вiн вiдчув удар у лiве плече – i страшний бiль.

Пiсля бою його вiднесли до пiдземноi казарми, де вже лежали iншi пораненi. Санiтар, критично оглянувши рану Вовка, здивувався, коли помiтив, що куля пройшла навилiт. Вiн лише перев’язав рану i пiдiйшов до iншого пораненого.

А вночi у Богдана пiднялася температура i не спадала наступнi днi. Вiн майже не помiтив, що червонi командири вiд безглуздих атак перейшли до артобстрiлу непокiрного форту, пiдiгнавши важку артилерiю.