Галицька сага. Невиправдані надії

На обiйстi Ребрикiв стояли Василь Вовк iз зятем Данилом й махали йому руками.

Кость озирнувся, подивився, як його попутники говорять з переляканою Катериною Бiлецькою, i зайшов до Ребрикiв.

– Слава Богу! – привiтався вiн.

– Навiки слава, Костю! – вiдказав Василь Вовк i потис йому руку.

Те саме зробив Данило Солтис.

– Кого ти привiз до Катерини? – запитав старий Вовк, киваючи головою на обiйстя навпроти.

– Та не до цьотки вони приiхали!

– А до кого тоди?

– До Маруськи!

Василь недовiрливо скривився:

– Розказуй!

– Та тут i розказувати нема чого! Поiхав я до Камiнки, щоб пiзнати, чи треба менi виходити на роботу, чи вже за новоi влади я вже непотребний.

– І як? – запитав Данило.

– Та шо! Сказали, що поки що до мене у новоi влади претензiй нема, казали, робiть далi, але вже лiс буде не панський, а народний, то й вiдноситися я маю до него, як до народного.

– Як то? – запитав Василь Вовк.

– А я знаю? – знизав плечима Кость. – Я й до того вiдносивсьи до него як до спiльного, але тiлько кивнув головою.

Буду ставитисьи, як до народного. То вже й хотiв розвернутисьи, щоб встигнути на потяг, як мене затримали тi двое i запитали, чи знаю я таку Марiю Макуху. Ну скажу вам, що спочатку я навiть сказав, що не, не знаю, але потiм пригадав, що то таки наша Маруська Бiлецька, а по чоловiковi вона таки Макуха!

– І що далi? – допитувався Василь.

– Та що далi! Сказали, щоб я показав, де вона живе, а заодно i пiдвезли додому! – закiнчив Кость.

– А чого хотiли, не сказали? – запитав Данило.

– Та не! Питали про те, як ми жили за панськоi Польщi, про нашого вiйта, чи не сильно гнобив вiн нас, а про то, чого хочуть вiд нашоi Маруськи, не говорили!

– Може, якiсь звiстки про iхнього Степка привезли? – припустив Данило.

– Ну, якщо так, то видно, вже нема Степка на свiтi, а то би сам приiхав до матерi, – зробив висновок Василь.

Про це ж запитала й Катерина Бiлецька, тiльки побачивши на своему обiйстi двох незнайомих чоловiкiв. Почувши вiдповiдь цивiльного, жiнка важко опустилася на лавку.

Зi слiв прибулих виходило, що Степан Бiлецький у тридцять шостому роцi був нелегально перекинутий у Польщу, щоб наблизити день возз’еднання з Радянською Украiною, але був упiзнаний якимось украiнським нацiоналiстом i виданий польськiй полiцii. Намагаючись дiзнатися вiд нього про мету переходу кордону, поляки перестаралися i вiд отриманих побоiв комунiст Степан Бiлецький помер.

Вiд таких слiв у Катерини опустилися руки.