Галицька сага. Невиправдані надії

 – Вiдтепер нiяких зв’язкiв iз цим розсадником мракобiсся бути не може! У Радянському Союзi церква вiддiлена вiд держави, тобто вiд нас iз вами, товаришко Макуха! Ми з вами держава!

– Але ми не Радянський Союз! – обережно заперечила Марiя.

– Ось тому i треба зiбрати людей! – зауважив Котельников. – Тимчасове управлiння Львова виступило з iнiцiативою скликати Народнi Збори Захiдноi Украiни.

– А що то таке?

– Народнi Збори мають вирiшити нагальнi проблеми, якi стоять перед всiма: затвердити передачу помiщицьких земель селянським комiтетам, вирiшити питання про владу, нацiоналiзацiю банкiв i великоi промисловостi, i головне – про входження Захiдноi Украiни до складу УРСР.

Марiя слухала Андрiана Котельникова i iй пригадалося, що подiбне говорив ii брат Степан далекого двадцятого року, коли востанне приiжджав до рiдноi хати.

– А до чого тут я? – запитала вона.

– Цi питання будуть вирiшувати вибранi народом делегати, – говорив Котельников. – І вiд цiеi територii таким делегатом будете ви, товаришко Макуха!

Почувши таке, Марiя вiдсахнулася.

– Я?

– Так, саме ви! А чому ви дивуетесь? Хто бiльше за вас постраждав вiд польських панiв i буржуазних нацiоналiстiв? Кому, як не вам: вдовi комунiста, сестрi комунiста, який загинув, щоб радянська влада прийшла на цю землю, дочцi людини, яка так настраждалася за те, що була радянофiлом, вирiшувати долю Захiдноi Украiни?

– А якщо мене не виберуть? – засумнiвалася Марiя.

Андрiан Котельников поблажливо усмiхнувся.

– За це не переживайте, – сказав вiн.

 – Виберуть!

Щоб не було нiяких неприемностей i незручностей – прийдуть люди до новоi сiльради на мiтинг чи нi, – вирiшили поiхати у кожне село й спокiйно, серед меншоi кiлькостi людей донести до них звiстку про вибори. Марiя Макуха все ж побоювалася, як сприймуть люди, котрi знали ii давно, заклик голосувати за неi, але Андрiан Котельников завiрив, що все буде добре, i навiть запропонував почати збирати мiтинги з ii рiдного Перетина.

Зiбралися на сiльському майданi мiж рiдним обiйстям Марii i Вовкiв.

Нiхто нiкого не змушував прийти, але того погожого дня тут зiбралися всi. І навiть прийшли Гутмани, котрим, природньо, було цiкаво дiзнатися, що буде далi з iхнiм склепом, тим бiльше що крам, припасений ще з лiта, вже закiнчуеться, а звiдки роздобути новий, невiдомо.

– Шановнi односельцi! – несмiливо почала Марiя Макуха. – Ми зiбрали вас тут, бо товариш Котельников хоче сказати вам щось важливе.

Андрiан Котельников зробив крок уперед.