Галицька сага. Невиправдані надії

Бо приiде хтось зi Сходу, то й втратимо навiть нашу мову богослужiнь! Ви бували коли-небуть на Волинi?

– Нi, не приходилося.

– Там хоч i православна вiра, автокефальна, але священники там залишилися ще вiд царя. Хоч i церковно-слов’янською спiвають, але все одно чуеш московщину. Ми не можемо того допустити!

Петро Лiсович продовжував сидiти нерухомо, затим запитав:

– А ви?

Йосип Слiпий зiтхнув:

– Я епископ греко-католицькоi церкви, тому мiй перехiд у православ’я знищить ii. Як i ви, отче, я маю випити цю чашу до кiнця, – сказав вiн.

 – От тiльки не знаю, чия чаша буде бiльш гiркою – моя чи ваша!

1940 рiк

7

Вiдповiдно до постанови РНК Союзу РСР вiд 5 грудня 1939 р № 2010—558сс Рада Народних Комiсарiв Союзу РСР постановляе:

1. Затвердити iнструкцiю Народного Комiсарiату Внутрiшнiх Справ СРСР про порядок переселення польських осадникiв iз захiдних областей УРСР i БРСР.

2. Затвердити представлене НКВС Положення про спецпоселення i трудове влаштування осадникiв, яких виселяють iз захiдних областей УРСР i БРСР.

3. Зобов’язати Наркомлiсу СРСР забезпечити пiдготовку до прийому, розмiщення, улаштування та трудове використання переселенцiв-осадникiв, якi направляються на роботу в лiсову промисловiсть.

    Із постанови РНК СРСР № 2122—617сс за 29.12.1939

Дверi рипнули, i Данило Солтис, мерзлякувато зiщулившись, вийшов надвiр. Мiцний мороз, трiск котрого вiдчувався навiть через шибки хати, нагрiтоi ще звечора п’ецом, дещо попустив, але не настiльки, щоб забути про нього.

Данило подивився на чисте холодне небо, на котрому низько висiло слiпуче сонце. Сьогоднi знову буде холодно, але, дай Боже, щоб не повернулися грудневi морози. Напевне, мало у Перетинi знайдеться яблунь i вишень, якi зазеленiють навеснi! Зовсiм вимерзли дерева! Треба садити новi, а коли вони дадуть першi плоди, одному Богу вiдомо!

Данило запалив файку, глибоко затягнувся i вiдчув, як у груди потекло приемне тепло. Хотiлося так стояти довго, але сьогоднi у нього багато роботи у кузнi, а треба ще попоратися по господарству.

Данило заправив кожуха, поправив на головi кучму i подався до стайнi, де вже нагадувала, що пора годувати, корова.

Вiн встиг вхопитися за засув дверей, як почув за спиною скрип снiгу. Оглянувся. До нього спiшив сусiдський Гриць Мороз, весь розхристаний i простоволосий.

– Вуйку Данило! – мовив вiн, забувши навiть привiтатися.

– Ти чого такий вигнавсьи на мороз? – сердито запитав Данило.