Галицька сага. Тінь незалежності

Хоч Австрiя вiднедавна вже перестала бути цiсарством, й останнiй цiсар пiсля зречення успiшно вiдбув кудись на захiд, ерцгерцог Австрiйський Вiльгельм Габсбург остаточно перетворився у полковника Василя Вишиваного i, судячи з Левкових обережних слiв у листах, додому не спiшив. Марiя мало розбиралася в обстановцi, що панувала на ii землi, адже у Вiдня були своi проблеми i тут не переймалися колишнiми територiями, що враз захотiли стати самостiйними. Австрiя, вiдмовившись вiд земель, населених неавстрiйцями, раптом зрозумiла, що саме цього iй бракувало упродовж минулих рокiв.

Разом з iншими територiями кудись одразу зникли i проблеми, що щоразу на них виникали. Якщо навкруги то тут то там спалахували збройнi повстання, то Австрiю це поки що оминало. Здавалося, що вiйна, яка стала причиною розвалу великоi, але аж нiяк не могутньоi Австро-Угорщини, вирiшила обiйти ii стороною. Напевне, так i сталося б, якби не «iспанка».

Уперше про цю хворобу Марiя дiзналася вiд Івана Горбачевського, який останнiми мiсяцями зачастив до iхньоi квартири.

Розумiючи, що у новiй Австрii йому, неавстрiйцю, мiсця в урядi не знайдеться, доктор Горбачевський все ж до останнього робив свою роботу, i те, що в Австрii грип не перерiс в епiдемiю, було i його заслугою. Захворiло порiвняно мало людей.

На жаль, серед них був i професор Ревуцький.

Марiя спохопилася. Треба зателефонувати Горбачевському! Вiн обов’язково допоможе! Правда, чим саме мiг допомогти вже вiдсторонений колишнiй мiнiстр охорони здоров’я, вона не знала.

Розмова з доктором спокою не принесла. Марiя дiзналася лише, що Івановi Горбачевському вже вiдомо про професора. Єдине, що вiн сказав дiвчинi, було запевнення про особисту опiку над Ревуцьким i нагадування залишатися вдома.

Але бути у такий непевний час у професоровiй квартирi на Шлосергассе дiвчина не могла. Їй тут стало задушно. Хотiлося просто вийти на вулицю i навiть не зважати на вогку листопадову погоду.

Марiя вийшла з будинку i попрямувала вулицею до Дунаю. Людей на вулицi було мало, лише десь попереду крiзь легку мряку синiв нечiткий силует якогось випадкового перехожого.

Марiя йшла, нiкого не помiчаючи, тому здригнулася, коли позаду почувся тупiт i сердитий вигук «Шайсе!»

Дiвчина злякано вiдсахнулася. Поруч стояли, перебираючи ногами, конi, запряженi у фiакр, а фiрман продовжував ii вичитувати.

– Вам жити набридло, фройлiн? – говорив вiн. – Якщо хочете розпрощатися з життям, то вже краще з мосту в Дунай, але зараз вода холодна.