Галицька сага. Тінь незалежності

Поки втопитесь – встигнете застудитись. А ще краще захворiти цим проклятим грипом!

– У мене там… батько, – тихо сказала Марiя i вiдiйшла вбiк.

Вона уперше назвала професора Ревуцького батьком.

Дiвчина хотiла було продовжити свiй шлях, але фiрман раптом змiнив гнiв на милiсть, одразу перетворившись на незлобного старшого чоловiка i добродушно сказав:

– Сiдайте, фройлiн! Завезу вас!

– Куди? – запитала Марiя. – Я навiть не знаю, куди iхати.

– Зате я знаю! Ви будете вже восьма, кого я завезу сьогоднi до лiкарнi.

Люди хворiють як мухи.

Фiрман, напевне, хотiв було сказати «i помирають», але, подивившись на тендiтну постать незнайомоi дiвчини, вирiшив обмежитись лише частиною речення.

– У мене немае грошей, щоб вам заплатити, – призналася Марiя, на що чоловiк махнув рукою.

– Пусте, фройлiн! – сказав вiн. – Скоро взагалi нiхто не захоче iздити на конях. Попридумували машин, щоб iх… Сiдайте, однаково iду на той берег.

Марiя, дещо повагавшись, пiднялася у фiакр. Фiрман цвьохнув батогом, i конi зрушили з мiсця.

Дiвчина була вдячна незнайомому чоловiковi за його несподiвану турботу. Ця турбота виявилася як нiколи потрiбною iй саме зараз, коли Марiя просто не знала, як поступити. Дiвчинi неодмiнно хотiлося бути поруч з професором. Їй здавалося, що вона обов’язково чимось допоможе людинi, що замiнила iй померлих рiдних i про яку вона сьогоднi уперше подумала як про батька, але водночас пам’ятала i застереження доктора Горбачевського уникати людних мiсць, щоб самiй не заразитися.

Буквально мiсяць тому вони з професором дiзналися про смерть вiд «iспанського» грипу художника Егона Шiле, якого професор Микола Ревуцький категорично не сприймав, як i не сприймав модернiзм його робiт, а Марiя знаходила полотна принаймнi вартими того, щоб на них подивитися. Шiле претендував на звання найвизначнiшого художника Австрii пiсля того, як навеснi помер Густав Клiмт, суперничати з яким за життя вiн навiть i не помишляв. Щоправда, насолоджуватися цим почесним званням йому довго не довелося. Через три доби пiсля смертi вiд «iспанки» своеi вагiтноi дружини Егон Шiле помер також. Дивно, але ця звiстка якось одразу примирила професора з модернiзмом картин художника i водночас остудила до них Марiю.

Нiхто не думав, що щось подiбне доведеться пережити i iм.

Марiя подивилася на вулицю. Столиця ще вчора величезноi iмперii, що простяглася вiд теплих вод Адрiатики до болiт Волинi, неначе вимерла, що виглядало дивно як на майже двохмiльйонне мiсто.