Галицька сага. Тінь незалежності

Їхнi iмена – статс-секретаря Райхсканцелярii Маттiаса Ерцбергера, графа Альфреда фон Оберндорфа, генерал-майора Детлофа фон Вiнтерфельдта та капiтана Ернста Ванзелова – стоять пiд договором, який тi зараз пiдпишуть.

А Маттiас Ерцбергер зупинився перед маршалом i пiсля ледь вловимоi паузи сказав:

– Панове! Райхсканцлер принц Максимiлiан Баденський уповноважив нас пiдписати текст перемир’я.

– Вам вiдомi умови? – запитав Фердинанд Фош.

– Яволь!

– Тодi прошу поставити своi пiдписи!

Статс-секретар сiв за стiл навпроти Фоша.

Особистий секретар маршала поклав перед ним договiр. Ерцбергер не став вкотре читати текст перемир’я, що зовнi скидалося на повну i беззаперечну капiтуляцiю Нiмеччини, адже вона зобов’язувалася звiльнити захопленi нею територii Бельгii, Францii i Люксембургу, а також Ельзас-Лотарингiю, вивести своi вiйська з Австро-Угорщини, Туреччини i Румунii, звiльнити лiвий берег рiки Рейн. Вона погоджувалася на перетворення правого берега Рейну у нейтральну зону. Бухарестський i Брестський договори анулювалися. Нiмеччина видавала союзникам 150 тисяч вагонiв, 5 тисяч автомобiлiв, 5 тисяч одиниць важкоi артилерii, 1700 лiтакiв i ще багато чого, про що Ерцбергер не хотiв згадувати.

Вiн не роздумуючи поставив свiй розмашистий пiдпис навпроти свого прiзвища i звiльнив мiсце для графа фон Оберндорфа.

Коли розписався останнiй з них, капiтан Ернст Ванзелов, французький офiцер поклав текст договору спочатку перед англiйським адмiралом, а вже потiм перед Фердинандом Фошем.

– Панове! Маю честь оголосити, що Перша свiтова вiйна закiнчиться рiвно через п’ять годин i п’ятдесят хвилин. На всiх фронтах об одинадцятiй годинi припиняться вiйськовi дii, – сказав Фош.

Нiмцi поклонилися i у супроводi офiцера з особистих доручень залишили вагон. Коли за ними закрилися дверi, адмiрал Росслiн Веммiс задумливо промовив:

– Чотири роки, три мiсяцi та одинадцять днiв! Цiкаво, приблизно вiдомо, скiльки загинуло?

– Пiдраховують, але число може сягнути десяти мiльйонiв, – вiдповiв Фош.

 – Ще нiколи не було такоi жахливоi вiйни! І, сподiваюся, бiльше нiколи i не буде!

Вiн деякий час помовчав i добавив:

– Хочеться сподiватися!

Тут у вагон повернувся офiцер для особистих доручень.

– Пане маршал! Пане адмiрал! Репортери чекають для знiмки! – повiдомив вiн.

Маршал Фош зiтхнув.

– Треба йти, адмiрале! – сказав вiн. – Хоч як я i не люблю подiбний офiцiоз, але нiчого зробити не можу. Це вже iсторiя, i ми ii творимо.