Галицька сага. Тінь незалежності

4

Волею украiнського народу утворилася на украiнських землях Австро-Угорськоi монархii Украiнська Держава. Найвищою державною властю Украiнськоi Держави е Украiнська Нацiональна Рада. З нинiшнiм днем Украiнська Нацiональна Рада обняла владу в столичнiм мiстi Львовi i на цiлiй територii Украiнськоi Держави.

    З вiдозви Украiнськоi Нацiональноi Ради до населення мiста Львова.

    1 листопада 1918 року

Коли у кiмнату зайшли Дмитро Вiтовський та Любомир Огоновський, великий маятниковий годинник у кутку показував сьому годину вечора.

Присутнi у кiмнатi вiйськовi повернули до них голови, а Вiтовський не спiшив подiлитися з ними новинами. Вони з Огоновським розстiбнули шинелi i разом з «мазепинками» повiсили iх на вiшак. Одночасно пiдiйшли до столу, на якому була розстелена мапа Львова.

– Щойно Украiнська Нацiональна Рада згодилася на негайне збройне захоплення влади у Львовi, – повiдомив вiн.

Навколо столу почулося полегшене зiтхання.

– Хоч Рада i дала нам дозвiл на дii, котрi ми збиралися робити i без цього дозволу, тим не менше це не знiмае з нас вiдповiдальностi, – продовжував Вiтовський.

 – Скорiше, навпаки. Пане курiнний, викладуйте!

У Центральному Вiйськовому Комiтетi Семен Горук виконував обов’язки начальника штабу i був найстарший i за вiком, i за званням. Йому вже перевалило за сорок п’ять рокiв. Хоч вiн i мав звання курiнного, а Вiтовський лише сотенного, Горук беззаперечно визнав його старшим над собою.

– Так, пане сотнику! Пани офiцери, прошу отримати остаточнi завдання! Насамперед нам потрiбно знешкодити тi сили, що здатнi чинити нам опiр.

Тому, поручнику Мартинець…

– Наказ, пане курiнний! – виструнчився молодий двадцятип’ятирiчний офiцер.

– Ваше завдання: роззброiти сорок перший полк! Не думаю, щоб у румунських жовнiрiв виникло бажання у вас стрiляти. Пообiцяйте, що вже завтра вони зможуть вiдправитися по домiвках! Поручику Цьокан! Те саме з мадярськими жовнiрами у школi Конарського!

Той лише кивнув головою.

– Залишаеться полiцiя! Не вiдомо, як вона поведе себе, дiзнавшись про наш виступ, але треба i ii знешкодити. Сотнику Огоновський! Ви проходили службу у вiйськовiй полiцii Львова, тому це завдання ми доручаемо вам. Гадаю, у вас бiльше шансiв зробити це мирно, – сказав Горук.

Любомир Огоновський також обмежився кивком голови.

– Далi. Хорунжий Сендецький! Вам належить зi своею сотнею оволодiти намiсництвом та арештувати генерала Гуйна, – продовжував Горук.