Галицька сага. Тінь незалежності

На вулицi перед згорiлою Головною поштою стояли двi барикади i там було чути перестрiлку. Звичайно така дуель приносила мало користi, але зараз вона була важливою для обох сторiн: украiнцi стримували полякiв, якi iз завидною для перших постiйнiстю прибували з Головного двiрця, а поляки прикували до вулицi Словацького значнi сили неприятеля, тим самим послабивши iншi напрямки, наприклад, касарнi Фердинанда. Звiдси украiнцi, у разi успiху, могли легко добратися до Головного двiрця i за сприятливих умов навiть вiдбити його.

Поки що вони активно обороняються, не пiдозрюючи, що робиться навколо.

Майор Букшований знав, що так довго тривати не може. Йому насамперед потрiбно було зв’язатися з тими, хто командував обороною Львова. До нього доходили лише розрiзненi вiдомостi про те, що вiдбуваеться у «мирному» Львовi.

Коли ж йому все ж вдалося добратися до будинку, де розташувався штаб, що керував обороною Львова, вiн був приголомшений: нi Дмитра Вiтовського, нi Григорiя Коссака, який замiнив того декiлька днiв тому, Букшований не побачив.

Натомiсть перед ним стояли полковник Гнат Стефанiв, якого призначили очолювати Начальну Команду лише вчора, i начальник штабу Семен Горук. Останнього Осип знав особисто ще з боiв на Макiвцi.

Знаючи запальний авантюрний характер Букшованого (а iнакше як можна пояснити його «одiссею» Месопотамiею!), Семен Горук вирiшив поставити наголоси самому.

– Знаю, Осипе, що тебе тривожить! – говорив вiн. – Але ти вiйськовий i знаеш, що таке виконувати наказ!

– Я нiколи не вiдмовлявся виконувати накази, навiть якщо вони безглуздi! Але я нiколи не зустрiчав злочинних наказiв! – випалив Букшований.

– Що ви називаете злочинним наказом? – поцiкавився полковник Стефанiв.

– Вiдмову наступати на Головний двiрець, пане полковнику! Якби не той наказ, двiрець був би вже нашим i жоден поляк не смiв би ступити на львiвську землю!

– Це мали зробити стрiльцi з касарнi Фердинанда! – безапеляцiйно сказав Горук. – На жаль, не могли.

Поляки затиснули iх в касарнях.

Букшований цього не знав.

– Саме тому, майоре, добре, що ви прийшли сюди, – говорив Стефанiв. – У нас мало бойових офiцерiв. Ми покладаемо на вас командування центром мiста.

Вiн пiдiйшов до мапи, розкладеноi на столi.

– Прошу запам’ятати: Цитадель, Оссолiнський iнститут, Крайовий Сейм[3 - Зараз це будiвля Львiвського нацiонального унiверситету iм. І. Франка.], вулиця Коперника, Пiдзамче i позицii на Високому Замку.