Галицька сага. Тінь незалежності

Все це переходить у ваше повне пiдпорядкування та на вашу вiдповiдальнiсть. Запитання? Питайте зараз, бо потiм буде нiколи!

– Яка зараз обстановка? – поцiкавився Букшований.

– Де саме?

– Всюди! І де конкретно зараз iдуть боi?

Семен Горук провiв недогризком олiвця по мапi Львова.

– Фронт, що утворився у день, коли ви прибули до Львова, до сьогоднiшнього дня не змiнювався. Вiн проходить по вулицях Стрийська, Кадетська, Коперника, через Головну пошту, касарню Фердинанда, далi Галицький сейм, школа Чацького, Янiвська вулиця, Клепарiв, Шпитальна, Замарстинiвська.

Фронт поки що ми тримаемо.

Букшований критично оцiнив побачене. Цей погляд вловив полковник.

– Сил, певно, у нас мало! – згодився вiн.

– Але справа не така i безнадiйна, – продовжив Горук. – Полковник Вiтовський вiдправився за пiдмогою до Станiславова; вчора до Киева вiдбула делегацiя Осипа Назарука. Думаю, що завтра вiн зустрiнеться з гетьманом Скоропадським. Ми просимо вiдправити нам на помiч загiн стрiльцiв полковника Коновальця.

Гадаю, вiн не вiдмовиться допомогти своiм землякам!

– Але до того часу нам треба хоча б втриматися на цiй лiнii. – Полковник Стефанiв знову провiв рукою по мапi. – І у цьому ми покладаемось на ваш досвiд, майоре! На вас i ваших стрiльцiв!..

Майор Букшований повертався до Оссолiнського iнституту, де тимчасово влаштував свiй штаб, вже затемна. Стрiльба у Львовi припинилася, настало нiчне перемир’я, коли можна було безбоязно i безперешкодно перемiщатися мiстом без опаски, що тебе вб’ють чи навiть затримають.

Боi вiдновляться вже зранку, а до того часу i поляки, й украiнцi насолоджувалися такими вже забутими мирними годинами, якi, здавалося, лишилися десь далеко-далеко. Навiть не вiрилося, що ще якусь декаду тому Львiв жив важким, голодним, тривожним, але без пострiлiв, життям.

6

Всiм мущинам старшим 17 рокiв а молодшим 37 рокiв належить з’явити ся для зголошення мобiлiзацii перед поборовою комiсiею у вiвторок 19 падолиста коло церкви.

Хтось приклеiв цей папiр на щит бiля церкви, де зазвичай вивiшували розклад тижневих богослужiнь.

Вiн з’явився у недiлю, 17 листопада, пiд час лiтургii, коли всi прихожани були у церквi, i навiть дiти, що iнодi вибiгали на двiр, через холодну погоду чемно простояли всю вiдправу бiля батькiв, тому хто повiсив об’яву i коли це сталося, не знав нiхто.

Знали лише одне: мирне життя, навiть таке крихке i ненадiйне, що тривало майже пiвроку, вiдколи повернулися з вiйни жовнiри, закiнчилося.