Галицька сага. Тінь незалежності

Це, зрештою, дещо зменшило напругу в сiм’ях, котрих торкнулася мобiлiзацiя, i дозволило пiдготувати чоловiкiв до вiйська. Насамперед зi скринь вийняли i провiтрили вiйськовi одностроi, якi пiвроку чекали своеi черги. Демобiлiзованi перетинцi, не змовляючись, не стали одягати до сiльськоi роботи унiформу, у якiй пройшли всю вiйну. Вони вважали це майже хулою. Як виявилося, це було лише для того, щоб одягнути ii для нового вiйська. Хто мав, чистив нагороди, отриманi на вiйнi.

Деяка затримка виникла у Смолярiв.

Однострiй, у якому повернувся з вiйни батько, був один, а претендентiв на нього виявилося двое. У Михайла з Миколою навiть виникла перепалка, кому дiстанеться батькова унiформа, але на повiрку виявилося, що обидва сини явно не дотягують до батьковоi комплекцii. Однострiй висiв на них, як на перекладинi опудало, що навiть змусило усмiхнутися маму, котра всi цi днi ходила, як у воду опущена.

– Нiчого, сини! – заспокоiв iх Якiв. – Якщо беруть до вiйська, то видадуть однострiй! Може, навiть файнiший, анiж мiй.

Зрештою, це помирило братiв i знову засмутило маму.

Того вечора понедiлка у хатах перетинцiв довго свiтили свiчки i лампи. Навiть там, де не було рекрутiв, не спiшили лягати спати, а йшли до сусiдiв, щоб iх пiдтримати. Напевне, единими, хто залишився у такий час вдома, були Бiлецькi та Орина Ребрик.

Повернувшись додому пiвтора року тому, Бiлецький так i не змiг влитися у спiльне життя села. Ранiше, ще до вiйни, Тома не спiшив робити звичну в селi роботу, адже грошi товариства Качковського були великою пiдмогою у сiм’i.

Тепер же, пiсля того, коли навiть згадувати про це було небезпечно, Томi довелося робити все самому, адже вiн залишився единим чоловiком. Це, а також думка, що у його поневiряннях концтаборами опосередковано виннi односельцi, не сприяло порозумiнню мiж ними.

Залишилася вдома й Орина. Жiнка майже одразу пiсля повернення вiдчула ворожiсть жiночоi частини села, але до чогось серйозного не доходило.

Щоправда, вже наступного дня проводжати в армiю односельцiв вiдправилися всi, за винятком одного лише Томи Бiлецького. Бiля церкви на них вже чекала спецiально прибула з Кам’янки поборова комiсiя на чолi з молодим офiцером, зiрочки на синiй петлицi якого вказували на пiдпоручника сiчових стрiльцiв.

Тiльки кинувши побiжний погляд на офiцера, Андрiй Валько стрепенувся. В офiцеровi вiн упiзнав Павла Гайворонського, з яким спiзнався ще на Макiвцi.